Шарин. Моє рідне село, для мене ти єдине…
Село! – і серце одпочине.
Село на нашій Україні –
Неначе писанка село
зеленим гаєм поросло,
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
неначе диво.
А кругом широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром
Сам Бог витає над селом…
Т.Г.Шевченко
Шарин мій - це сонечко, рідний край.
Тут топчу стежечку із краю в край.
Тут я народилася, тут росту
І тягнусь, мов квіточка, в висоту...
Село Шарин розкинулося на дві неглибокі балки, що тягнеться з північного заходу на південний схід. Зі сходу на захід, майже впритул, його
обперезав ліс, з якого виривається біла стрічка збудованого асфальтного шляху, і яка тягнеться повз усе село, гублячись на небосхилі. Село потопає у вишневих та грушевих садах, повне зелені із вісьмома ставками, в яких купають свої віти зелені кучеряві верби.
З переказів місцевих жителів відомо про 6 версій назви села, одна з них - жив колись у селі пан. Та такий же дорідний та викоханий. Котився, несучи своє важке тіло, неначе шарик. І прозвали його люди - Шариком.
"Чиї ви?"- запитували селян на ярмарку чи в дорозі. "Шарикові", - відповідали люди. Поступово Шарикове отримало назву Шарино.
Село і вся земля навколо належала графу Потоцькому. Він володів майже всією землею, якої було до 1479 десятин. Пізніше земля належала поміщику Глимбоцькому та орендареві Глайзнеру. Лише 1/3 частини всієї землі належала селянам, при чому вся була непридатна до обробітку.
В період царсько - поміщицької влади, село мало 213 дворів, всього населення 1035 осіб, селяни були безземельні й працювали по наймах, решта мали наділи 0,1-0,3 десятини. Основним заняттям місцевого населення було хліборобство. Крім того, деякі селяни, ходили на заробітки в Херсонську губернію. На території діяли одна православна церква ; церковно - приходська школа з одним учителем, в якій навчалися діти заможних батьків; працював водяний млин, вітряк, одна кузня.
У 1913 році побудована школа на 3 класи.
У 1917 році земля була передана в користування селянам.
В 1930 році, в лютому було засновано колгосп "Більшовик"
1932 -1933 роки - страшний Голодомор, який скосив 338 жителів нашого села. Зі свідчень очевидців – це були найстрашніші роки у їх житті.Люди були знесилені, виснажені, голодні, а тому масово помирали.
Війна ...Чорна пляма в історії села. Все на території села було знищено,90 осіб молоді - насильно було відправлено на роботу в Німеччину, 57 наших односельців забрала у свої чорні руки смерть. Визволили село Шарин від німецьких загарбників 10 березня 1944 року. Відбудова сільського господарства найбільшого розвитку досягла у 1954 році при голові колгоспу Мусат Івану Никифоровичу, який організував будівництво електростанції, млина, майстерні, кузні, гаража для 5 автомобілів, олійні, три тваринницьких приміщення.
У 1959 році колгосп "Більшовик", об’єднався із колгоспом ім.Горького
с. Ропотуха. Особлива увага приділялась центральній садибі, тобто с.Ропотуха, а село Шарин стало занепадати, як перспективне. Так було 28 років. За цей період збудовано дитячі ясла, медпункт, клуб, в якому розмістилась і сільська бібліотека, проте - школа розвалилася, а церкву розібрали люди. Учні вимушені були навчатись у школах сіл Ятранівка, Ропотуха, Ладижинка протягом 18 років.
8 липня 1987 року с.Шарин від'єдналось від села Ропотуха в окреме господарство - колгосп "Більшовик". Очолив господарство Кузнець Анатолій Михайлович.
03 січня 1990 року утворено Шаринську сільську раду, яку очолив Ліповський Микола Васильович, а в січні 1991 року Загоруйко Дмитро Олексійович.
17 листопада 1990 року було обрано головою колгоспу Кравчука Миколу Сергійовича.
У 1993 році село Шарин було віднесено до території радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, проте у 1997 році, на територію села було переселено 3 сім’ї із Житомирської області.
Під час головування Кравчука М.С побудовано нову школу, дитячий садок, три артезіанські свердловини, хім.склад, коморі для зберігання зерна, приміщення пож.депо, заасфальтовано дороги, оновлено автотракторний парк.
В 1993 році колгосп "Більшовик" перейменовано в колективне сільсько- господарське пайове підприємство "Шарин", у квітні 2000 року КСПП «Шарин» було реорганізовано в сільсько - господарське товариство з обмеженою відповідальністю "Шарин".
У 2003 році СТОВ "Шарин" припинило свою господарську діяльність і
Орендарями земель стали декілька сільськогосподарських товариств, а саме ФГ "Кравчукове"(Кравчук М.С., ТОВ "Поділля-Агропродукт", ПП "Пульс природи" (ГриньЮ.І. та Гринь А.П.), АГ фірма "Ліга"(КисільА.І.), ДП "Умань-Агро"(Куліков В.В.).
У 1998 році сільським головою було обрано, Мельник Зінаїду Миколаївну, яка очолювала Шаринську сільську раду до грудня 2020 року. За її наполегливості, вміння повести за собою людей, згуртувати їх у роботі – наше село завжди прибране, з відремонтованими дорогами, з відновленим водогоном, з вуличним освітленням, прибраними й впорядкованими кладовищами. З її ініціативи та допомоги сільських жителів, керівників підприємств, приватних підприємців - у 2005 році було побудовано і відкрито пам’ятний знак Жертвам Голодомору, а у 2020 році збудовано і впорядковано Алею пам’яті захисників незалежності та суверенітету України.
При реконструкції автодороги Київ - Одеса було знайдено старовинні речі Трипільської культури, а саме: жорна, грубий примітивний посуд та різне хатнє начиння. Все це зберігається в Уманському краєзнавчому музеї.
На сьогодні на території селі значиться 270 дворів, зареєстровано 437 жителів, із них 80 дітей до 18 років.
На території села проживає 7 учасників бойових дій (один з них афганець), 1 сім’я загиблого,139 жителів села мають статус потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС.
Працюють такі установи:старостат, Шаринська гімназія, сільський клуб, бібліотека, поштове відділення, магазин.
Щедре наше село на красу, багате на таланти. Живуть і працюють в ньому роботящі люди. І кожен день вносить незабутні рядки в історію села Шарин...
Але на жаль життя без попередження вносить свої корективи. Тож ранок 24 лютого 2022 року став великим випробуванням, як для України, так і для жителів нашого села.
Страшна звістка про повномасштабне вторгнення Росії в Україну чорною смугою пройшлась по кожному з нас. Наші жителі без вагань пішли боронити нашу землю – це Зубіцький Олександр Іванович, Нараєвський Сергій Вікторович, Гут Артем Юрійолвич, Кравчук Дмитро Юрійович, Остапенко Микола Віталійович, згодом їх ряди доповнили Майданюк Віктор Миколайович, Брежнєв Владислав Олександрович, Волошин Руслан Петрович, Парахонько Олександр Євгенійович.
В перші ж дні село згуртувалось і стало на захист своєї території, невідкладно було створено громадське формування «Загін самоохорони», до якого ввійшло понад 80 осіб, вони цілодобово, позмінно здійснювали патрулювання на в’їзді в село та безпосередньо по всій території.
Ніхто з жителів села не стояв осторонь цих подій, активно включились у збір продуктів, коштів, одягу. Жінки, молодь, дітки долучились до плетіння маскувальних сіток, налагоджено було випікання смаколиків для наш
их воїнів. З кожним днем наростала жага до Перемоги, тож всі розуміли, навіть невелика допомога принесе бажаний результат, всі перейнялись відповідальністю і боргом перед нашими захисниками, які день і ніч боронять наші кордони.
Керівники сільськогосподарських підприємств неодноразово надавали паливно-мастильні матеріали, крупи, борошно та інші харчові продукти для забезпечення потреб наших воїнів.
Працівники установ та організацій старостату с.Шарин також беруть активну участь у наданні будь-якої допомоги, крім того, дбають про благоустрій територій села: сільських кладовищ, пам’ятних знаків.
Особлива увага приділяється вшануванню пам'яті тих, хто стояв на захисті до 2022 року і віддав своє життя за Незалежність і Суверенітет України, серед них наш Герой, Рижак Володимир Юрійович, який загинув в серпні 2014 року.
Жителі села, як і всієї України мріють жити у мирній, вільній, квітучій Україні, в достатку, злагоді й любові.
Слава Україні! Героям слава! Перемога буде за нами!!!
