Ладижинка
Ладижинка - село, адміністративний центр Ладижинської об’єднаної територіальної громади. Населений пункт розташовується по обидва береги річки Ятрань (притока Синюхи, бас. Південного Бугу) при впадінні в неї невеликої річки Ропотухи, на автомагістралі Київ — Одеса, за 210 км від обл. центру та за 22 км від райцентру.
На південно-східній околиці села, на правому березі Ятрані виявлено поселення трипільської культури. Матеріали, знайдені під час розкопок, нині зберігаються в Уманському краєзнавчому музеї. На території Ладижинки також досліджено залишки поселень білогрудівської та черняхівської культур.
За народними переказами, назва села походить від прізвиська першопоселенця козака Ладижина. Вперше Ладижинка згадується у писемних джерелах у 1726 р, коли навколишні землі перейшли у власність польських магнатів Потоцьких.
Після другого поділу Польщі 1793 році село відійшло до Російської імперії. В 1772 р. нараховувалося 113 господарств, мешкало 340 осіб.
У 1808 р. у Потоцького село придбав землевласник С. Шолайський. Пізніше воно належало поміщикам Мощенським, Радонакі та Терещенкам. У 1860-х рр. Ладижинка стала волосним центром Уманського повіту Київської губернії та отримала статус містечка. Тоді ж тут було відкрито церковнопарафіяльну школу.
У другій половині 19 ст. у Ладижинці оселилася значна кількість ремісників – ковалів, кравців, шевців, почали працювати паровий млин, ґуральня, 2 чинбарні та двічі на тиждень збиратися базари. Економічному розвитку сприяло прокладення у 1890–х роках, неподалік від населеного пункту залізничих колій Умань-Козятин і Христинівка-Вапнярка.
1900-х роках в Ладижинці функціонували 2 млини, вітряк, 3 крупорушки та 3 заїжджих двори. Під час воєнних дій 1918–1920 років влада неодноразово змінювалася, у січні 1920 було остаточно встановлено більшовицьку. Мешканці чинили активний опір проведенню насильницької колективізації. У 1920-х рр. Ладижинка знову стала селом. З 1933 по 1959 – райцентром, а з 1959 року – уже селом у складі Уманського району.
Під час голодомору 1932–1933-х років померло 254 особи. Низка жителів зазнала сталінських репресій, зокрема 356 осіб за сфабрикованими справами було засуджено до розстрілу. У 1934 році за наказом партійного керівництва зруйновано церкву Різдва Богородиці.
З 29 липня 1941 року по 11 березня 1944 року – Ладижинка знаходилася під німецько-фашистською окупацією. На фронтах Другої світової війни воювало 487 ладижинців, з них 276 загинуло. Нацисти вивезли на примусові роботи до Німеччини 319 юнаків і дівчат.
Нині на території діють хлібокомбінат, низка фермерських господарств і сільськогосподарських підприємств. Є загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, школа-інтернат, Дитяча музична школа; Будинок культури, музей історії села; амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Встановлено пам’ятники: знак жертвам голодомору 1932–33-х років, пам’ятник на братській могилі радянських воїнів, які визволяли Ладижинку від німецько-фашистської окупації, обеліск Слави воїнам-землякам, які загинули на фронтах Другої світової війни.
Серед видатних уродженців села Ладижинка – мистецтвознавець С.Безклубенко, архітектор С. Тульчинський, економіст В. Мертенс, художник Л. Перфецький. У селі минули дитячі і юнацькі роки лікаря-фтизіатра О.Баренбойма, дипломата В.Кравця, церковного діяча УПЦ МП Іринея (В. Семко). Тут похований Герой Радянського Союзу В.Анисимов, який у липні 1941 спрямував палаючий літак на скупчення ворожих танків і автомашин.
Література: Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005; Монке С. Нарис історії Уманщини. К., 2001.
Андрій Сільвестрович Заріцький