Селище Малий Затишок розташоване на південно-західній окраїні Уманського району. Межує воно з землями села Тернівка (Вінницької обл.) та з селом Вікнино (Кіровоградської обл.).
Відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» під час сільських сходів громадян селище Політвідділовець було перейменовано у село Малий Затишок. (Постанова Верховної Ради України від 17 березня 2016 року № 1037-VII).
Історичних відомостей про село Малий Затишок (Політвідділовець) в офіційних документах не зустрічається. Селище зовсім молоде. Утворилося воно в 30-х роках минулого століття на місці садиби лісника Антося, брата пана Ліпковського. Територія, на якій розташоване село, в давнину було лісом. З розповідей старожилів садиба лісника була в оточенні прекрасного саду, в якому росли багато сортів яблунь, груш, слив та іншого. Декілька дерев груш збереглися до нашого часу. Пам'ять давнього лісу, оберігає величезний дуб, який височіє неподалік від села, ніхто не знає скільки йому років. Лісовий масив вирубали й викорчовували, а землі почали використовувати для землеробства.
Забудова селища Малий Затишок розпочалася у 1932 році, як відділення Рижавського цукрового комбінату. І назване воно було – Політвідділовець, в честь політичного відділу, який був тоді при Рижавському цукровому комбінаті.
Всі житлові та виробничі приміщення будувались з глини та дерева. З житлом було дуже сутужно. Дуже часто в одній кімнатці жило 2, а то й 3 сім’ї. Згодом в селищі було зведено два гуртожитки з колонами при вході, з великими кімнатами та великими вікнами. Для сімей, які жили в тісних землянках, це була небачена розкіш.
Водою селище забезпечувалось з трьох криниць, ставка в селищі не було. У кінці шістдесятих років було проведено водогін з села Затишок. З того часу і до кінця 90-х років селище забезпечувалось водопровідною водою. Нині водопровід не працює. Коли в селищі настала проблема з водою, почалося масове копання криниць. Нині в селищі майже у кожному дворі своя криниця.
Електрифіковано селище було на початку шістдесятих років. До того часу електрика подавала дизельна установка, яка виручала селище у період перебудови, коли було масове відключення електроенергії.
Не обминуло селище лихоліття Великої Вітчизняної війни, Військовозобов’язані чоловіки були мобілізовані на фронт. Тварин було загнано за Дніпро. На фронтах війни загинуло 11 жителів селища.
Селище було визволено 11 березня 1944 року Військами II - українського фронту. В кінці 80-х років на могилі Матвійчука і Шевченка встановили пам’ятник.
У важкі повоєнні роки було відновлено господарство. Уже у 1947 році було досягнуто високих успіхів у вирощуванні сільськогосподарських культур. За сумлінну працю у сільськогосподарському виробництві жителі селища Політвідділовець були нагородженні високими урядовими нагородами. Керуючого відділенням Федора Івановича Кондратюка нагородили орденом Трудового Червоного прапора, а орденом Леніна нагородили Гресько Ганну Савівну, Бородаченко Дарку Зосимівну, Варченко Мотрю Гаврилівну та Мельник Марію Левківну.
У 1952 році в селі Політвідділовець розпочалося будівництво житлових будинків із цегли та шлаку, для працівників радгоспу.
У 1959 році було збудовано клуб та дитячий садок. Будувалося житло робітників. Були побудовані два гуртожитка та багатоквартирні будинки.
Але селище було відрізане від світу бездоріжжям. І лише у 1974 році було збудовано бруківку, яка з’єднала село з селом Колодисте. До села почав ходити рейсовий автобус, який виконував три рейси щодня до міста Умань. За роки існування селища Політвідділовець підпорядковувалося трьом сільським радам. З початку заснування і до 75-го року воно підпорядковувалося Антонівській сільській раді, потім до 91-го року – Колодистенській сільській раді. У 1991 році утворилася Затишанська сільська рада, до якої ввійшло селище Політвідділовець.
Найбільшим скарбом кожного села є його люди. Ті хто своєю працею примножують його багатство, хто береже і творить його красу, хто славить його своїми досягненнями, вчинками, ті хто навіть давно живучи за межами своєї малої Батьківщини, ніколи не забуває її.
Осередком культури на селі завжди був клуб та бібліотека. Багато років завідуючим клубом працював Гамлявий С.С. За період його роботи клуб славився драматичним гуртком. На сцені клубу ставилися п’єси Шевченка, Старицького та багато інших. На сьогодні клуб не працює. Єдиним вогником культури на даний час залишилася бібліотека. Понад 25 років бібліотекарем працює Чекотун Любов Степанівна, яка за багаторічну сумлінну працю, відданість справі, вагомий особистий внесок, у розвиток та популяризацію бібліотечної справи на раз отримувала Почесну грамоту та Подяку від відділу культури та голови Уманської районної ради.
