Малий Затишок
Селище Малий Затишок (Політвідділовець) розташоване на південно-західній окраїні Уманського району. Межує воно з землями села Тернівка (Вінницької обл.) та з селом Вікнино (Кіровоградської обл.).
Відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» під час сільських сходів громадян селище Політвідділовець було перейменовано у село Малий Затишок. (Постанова Верховної Ради України від 17 березня 2016 року № 1037-VII).
Історичних відомостей про село Малий Затишок (Політвідділовець) в офіційних документах не зустрічається. Селище зовсім молоде. Утворилося воно в 30-х роках минулого століття на місці садиби лісника Антося, брата пана Ліпковського. Територія, на якій розташоване село, в давнину було лісом. З розповідей старожилів садиба лісника була в оточенні прекрасного саду, в якому росли багато сортів яблунь, груш, слив та іншого. Декілька дерев груш збереглися до нашого часу. Пам'ять давнього лісу, оберігає величезний дуб, який височіє неподалік від села, ніхто не знає скільки йому років. Лісовий масив вирубали й викорчовували, а землі почали використовувати для землеробства.
Забудова селища Малий Затишок розпочалася у 1932 році, як відділення Рижавського цукрового комбінату. І назване воно було – Політвідділовець, в честь політичного відділу, який був тоді при Рижавському цукровому комбінаті.
Старі люди називали селище по народному «Новостройка». Має селище 1000 га – землі, 950 га — орної й 50 га під садибами. Робітничий колектив складався з приїжджих людей. З навколишніх сіл до селища приїжджали цілими сім’ями. В радгоспі платили заробітну плату, як помісячно так і щоденно. А для людей в часи страшного голодомору це був порятунок. Адже всіх хто працював, щоденно годували. А коли розпочиналися сезонні роботи в радгосп щоденно завозились люди на роботу. Кожен день працювали понад 400 чоловік, яким кожен вечір видавалась заробітна плата.
Всі житлові та виробничі приміщення будувались з глини та дерева. З житлом було дуже сутужно. Дуже часто в одній кімнатці жило 2, а то й 3 сім’ї. Згодом в селищі було зведено два гуртожитки з колонами при вході, з великими кімнатами та великими вікнами. Для сімей, які жили в тісних землянках, це була небачена розкіш.
Водою селище забезпечувалось з трьох криниць, ставка в селищі не було. У кінці шістдесятих років було проведено водогін з села Затишок. З того часу і до кінця 90-х років селище забезпечувалось водопровідною водою. Нині водопровід не працює. Коли в селищі настала проблема з водою, почалося масове копання криниць. Нині в селищі майже у кожному дворі своя криниця.
Електрифіковано селище було на початку шістдесятих років. До того часу електрика подавала дизельна установка, яка виручала селище у період перебудови, коли було масове відключення електроенергії.
Основним напрямком виробництва відділ Політвідділовець було вирощування насіння цукрового буряка та фабричного буряка для перероблення на цукор. Цей трудомісткий процес потребував робочих рук, яких у селищі не вистачало. Для проривки буряка вербувалися бригади з Західної України. Паралельно розвивалось тваринництво і зерновиробництво.
Не обминуло селище лихоліття Великої Вітчизняної війни, Військовозобов’язані чоловіки були мобілізовані на фронт. Тварин було загнано за Дніпро. На фронтах війни загинуло 11 жителів селища, а саме:
- Балаховський Олександр
- Бородаченко Федір
- Гончаренко Максим
- Котик Устим
- Колодка Тимофій
- Цимбалюк Василь
- Чабанюк Володимир
- Чабанюк Василь
- Шевчук Данило Васильович
- Шевчук Микола Данилович
- Шарган Степан Григорович.
Під час каральної експедиції на Водохреща 1943 року в селі Політвідділовець було розстріляно чотирьох жителів: Матвійчука, Шевченко, Матвія Козку, Миронова-Криворучко.
Селище було визволено 11 березня 1944 року Військами II - українського фронту. В кінці 80-х років на могилі Матвійчука і Шевченка встановили пам’ятник.
У важкі повоєнні роки було відновлено господарство. Уже у 1947 році було досягнуто високих успіхів у вирощуванні сільськогосподарських культур. За сумлінну працю у сільськогосподарському виробництві жителі селища Політвідділовець були нагородженні високими урядовими нагородами. Керуючого відділенням Федора Івановича Кондратюка нагородили орденом Трудового Червоного прапора, а орденом Леніна нагородили Гресько Ганну Савівну, Бородаченко Дарку Зосимівну, Варченко Мотрю Гаврилівну та Мельник Марію Левківну.
У 1952 році в селі Політвідділовець розпочалося будівництво житлових будинків із цегли та шлаку, для працівників радгоспу.
У 1959 році було збудовано клуб та дитячий садок. Будувалося житло робітників. Були побудовані два гуртожитка та багатоквартирні будинки.
Але селище було відрізане від світу бездоріжжям. І лише у 1974 році було збудовано бруківку, яка з’єднала село з селом Колодисте. До села почав ходити рейсовий автобус, який виконував три рейси щодня до міста Умань. За роки існування селища Політвідділовець підпорядковувалося трьом сільським радам. З початку заснування і до 75-го року воно підпорядковувалося Антонівській сільській раді, потім до 91-го року – Колодистенській сільській раді. У 1991 році утворилася Затишанська сільська рада, до якої ввійшло селище Політвідділовець.
Настало кращим життя для сільських школярів. Адже їм приходилось кожного дня ходити до школи по бездоріжжю у сусідні села. Всіх дітей, які ходили в школу з 4-го по 10-й клас возили до школи в село Колодисте, спочатку автомобілями, а згодом радгосп придбав автобуси. Молодші школярі відвідували школу в селі Затишок.
У 1980 році дитячий садок був реконструйований. До нього добудували харчоблок, пральню та 2 групи, було підведено воду, отоплення від котельні. Котельня обтоплювала клуб, дитячий садок та магазин. Жителі села мали можливість викупатись у місцевій лазні, для них у їдальні готували смачні обіди, які коштували копійки. Розбудова села почалося в п’ятдесяті роки люди почали будувати індивідуальні будинки.
На початку вісімдесятих років радгосп для кращих працівників села збудував 12 індивідуальних будинків, а згодом ще шість. Всі жителі села були забезпечені роботою. Для чоловіків, які працювали трактористами була тракторна бригада. У селі працювала молочнотоварна ферма, на якій була можливість працювати дояркам, телятницями, свинарками. У 1990 році було заасфальтовані всі вулиці села.
З самого виникнення селища в ньому працював фельдшерський пункт, на якому надавалася перша медична допомога. У 1987 році в селищі був побудований сучасний магазин, який на даний час, на жаль, не працює.
Коли в Афганістані тривали активні військові дії, сільським юнакам прийшлося виконувати свій інтернаціональний обов’язок. Серед них були Шевчук М. В. та Заболотній В. В., і які в селі не проживають, але про нього не забувають. Зате доля вирішила за двох афганців сама, і вони на даний час проживають в нашому селі, хоча народилися в іншому місці, це Шабаш В. І.. та Журавель В. І. Щороку український народ віддає глибоку шану всім кому прийшлося пройти вогняне пекло Афганської Війни.
Коли над Україною нависла небезпека після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції, наш односелець Криворучко М. М. приймав участь у ліквідації наслідків вибуху.
В усі часи коли Україна загрожувала небезпека, на її захист ставали мужні й сильні люди. От і сьогодні діти нашої матері України, бійці в зоні АТО, сумлінно виконують свій синівський обов’язок, демонструючи силу та незламність українського духу. Серед них наші односельці6 Івасюк М. М. та Баджурак М. В.. Галенко Олег рік прослужив на укріпленнях границі з Придністров’ям.
Найбільшим скарбом кожного села є його люди. Ті хто своєю працею примножують його багатство, хто береже і творить його красу, хто славить його своїми досягненнями, вчинками, ті хто навіть давно живучи за межами своєї малої Батьківщини, ніколи не забуває її.
Осередком культури на селі завжди був клуб та бібліотека. Багато років завідуючим клубом працював Гамлявий С.С. За період його роботи клуб славився драматичним гуртком. На сцені клубу ставилися п’єси Шевченка, Старицького та багато інших. На сьогодні клуб не працює. Єдиним вогником культури на даний час залишилася бібліотека. Понад 25 років бібліотекарем працює Чекотун Любов Степанівна, яка за багаторічну сумлінну працю, відданість справі, вагомий особистий внесок, у розвиток та популяризацію бібліотечної справи на раз отримувала Почесну грамоту та Подяку від відділу культури та голови Уманської районної ради.
