A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Ладижинська громада
Уманського району, Черкаської області

Історія с.Рижавка

Дата: 23.04.2019 11:29
Кількість переглядів: 176

 

      В описі церков Уманської протопопії у 1775 році є перший документ, що в 1768 році в селі було 80 дворів. 

          Проте є більше відомостей про значно пізніший час, що відноситься до середини XVIII ст.  У с.Рижавка проживало 1814 осіб, землі було 4190 десятин.       Село славилося настінними розписами, вишивками.  Хати білені, трикамерні, тобто в них є власне хата, сіни, комора під однією стріхою. Стріха з острішком, тобто з ступеневими гребенями по ребрах стріхи. Кількість та розміщення вікон однакове. Будувалися хати з глини, змішаної із соломою. Піч ставили тільки в куті між задньою стіною і стіною сіней. Двері із одним розтвором.  Крім печі, у хаті були й піл, уздовж стін – лави, а біля столу – ослін. У куті між дверима і піччю - кочережник, а з другого боку  - зріз з водою. На стіні – мисник. Крім хати,  на подвір’ї  були  сарай, кошара, стайня, загін, погріб. За подвір’ям  містилися клуня й тік. За сараєм – сад. Городи розміщувались окремо від садиб, здебільшого на низинних місцях.

         Центральна частина села мала церкву, яка відрізнялася від інших будівель. Перша Покровська церква в селі була дерев’яна. Коли її збудували невідомо та спочатку вона була в унії і лише в кінці 18 ст. її пересвятили у православ’я. За століття свого існування церковна будівля стала старою  і тісною, тому замість неї  і на її місці  в 1851-1854р.р.  була збудована нова камяна церква, яку так само освітили в честь Покрови Пресвятої Богоматері.

         В 1863 році парафіянами Покровської церкви були 1852 особи, в 1894 році парафіян-чоловіків налічувалося  1511 осіб. Поряд з тим, в селі мешкало 37 євреїв та 17 католиків. Церковний капітал у 1910 році складав  1 795 рублів.

         Штатними членами притчу на початку ХІХ ст.. були: священик, диякон, псаломник та паламар. В розпорядженні церкви було 45 дес.813 саж. церковної землі.

         За даними 1850 року священиком Покровської церкви був Григорій Наумович Ямковський . До якого часу служив Ямковський встановити не вдалося, але відомо, що в 1862 рокці  він навчав у парафіяльній школі 16 учнів. Його наступником був Микола Ліпковський, якому було вручено 2 нагороди, а до дня Пасхи він отримав скуфію.

         З вересня 1885 року місце священика зайняв Макарій Собкевич, служба якого відзначилася багатьма відгуками. Наступним священиком був Василій Березницький, після якого в 1915 році місце священика зайняв Михайло Кондрацький, скільки років він служив невідомо.   

 Село Рижавка належало Уманському графу Селезню Францішеку Потоцькому, який у 18 столітті передав його своєму адвокатові Адамові Мощенському. Від нього Рижавка дісталася по спадковості його синові Йосифу, який продав у 1846 році с.Рижавку  Колодистенському поміщику Серафиму Феліксовичу Косовському. 

            Так, відомо, що в  XVII ст. с. Рижавка стояло на р.Ятрань і було оточене з заходу великим лісом, який носить назву Жупанний, а на сході - великим Гайдамацьким лісом.

      Назви лісів - Жупанний і Гайдамацький, які оточують с.Рижавку, свідчать про те, що с.Рижавка, як і вся Уманщина, було  одним з районів, де діяли у XVIII ст. загони повстанців, яких називали гайдамаками.

          Протягом всього XVIII ст. безперервно на Правобережжі продовжувалися повстання українського народу проти шляхетського гніту.  Основною  силою в цих повстаннях було українське селянство. Повстанці- гайдамаки намагалися звільнитися від соціального гніту і приєднатися до інших українських земель, які входили до складу Російської держави. Повстанці користувалися підтримкою і співчуттям широких народних мас. 

       Польська шляхта, якій належали маєтки, формувала для їхньої охорони загони із селян. Ці загони носили назву надвірних козаків. Але  вони часто переходили на сторону повстанців. Від форми цих козацьких загонів походить назва одного з Рижавських лісів - Жупанний, тому що одежа уманських надвірних козаків в середині XVIII ст. складалась із жовтих жупанів, голубих картузів і шаровар. Другий ліс, Гайдамацький, названий на честь повстанських загонів.

        Умань і Уманщина були зайняті гайдамаками під час повстання 1750-1751 рр. Але з особливою силою розгорнулася боротьба проти шляхетської навали на Уманщині під час великого повстання 1768 року, яке одержало назву Коліївщина. Тоді в червні 1768 року загони гайдамаків на чолі з Іваном Гонтою зайняли Умань, яка  вважалася однією з найсильніших фортець на Правобережній Україні, і розправилися зі шляхтою.

        Кривава розправа з повстанцями, яку вчинив царський уряд, не припинила народного руху. Героїчну боротьбу волелюбного українського народу відобразив у своїй поемі „Гайдамаки" великий український поет Т.Г.Шевченко.

         Жителі с.Рижавки брали активну участь у селянських повстаннях, і багато з них віддали життя за визволення своїх земляків з кріпосницького гніту і знущань польських панів. Внаслідок розправи царизму і панської Польщі над гайдамаками  с.Рижавка зазнало великого розорення, залишилася мала кількість дворів і жителів села. Після другого поділу Польщі 1793 року Уманщина ввійшла до складу Росії, Рижавка - також.

          У середині  XIX століття було здійснено будівництво ряду будівель, серед яких  вмурована у 1851-1854 pp. з цегли церква  (до цього періоду церква була дерев'яна), яка існує й нині. У селі була католицька каплиця, цегельний завод, а ще раніше, в 30-х pp. XIX ст. (1827 р.), поміщиком було збудовано цукровий завод, приміщення якого знаходилося там, де нині розташований центральний магазин села. Завод більше походив на клуню, вкриту соломою. Робота на заводі проводилася вручну. Проіснував завод 10 років, потім під час селянського заворушення був спалений.

            На початку XX ст. в с.Рижавка було 593 двори, жителів - 3183 особи, із них чоловіків - 1813, жінок - 1510. Головним заняттям жителів було хліборобство, крім цього, селяни ходили на заробітки в Херсонську губернію. Віддаль до повітового міста Умань від села була 22 версти, до поштово-телеграфної станції Тернівки - 11 верст, до поштової (земської) станції с.Ладижинка - 7 верст.

      Село належало поміщикам  Івану й Августу Іванським. Господарство в маєтку поміщика вів управитель Стефан Августович Векер. Селяни займалися землеробством  за  трипільською системою.

У селі була і православна церква, і церковно-приходська школа, цегельний завод, який належав поміщикам, 4 кузні, гостинний двір, хлібний магазин, 2 корчми,працював фельдшер.

              Село Рижавка в 1900 році входило в Посухівську волость з центром в селі Антонівка. У цій волості всієї землі було 17738 десятин, із них 9149  належало поміщикам, 318 - церкві, 8271 десятина - селянам семи сіл і хуторів, які населяли волость. Поміщицькі землі податками не обкладалися. 271 десятина селянської землі була обкладена зборами: державними - в 18229 крб. і мирськими - в 5983 крб.

          Поміщикам Іванським, крім с.Рижавка, у Посухівській волості належало с.Колодисте. У Колодистому із 3183 десятин землі поміщикам належало 1/89 десятин, церкві - 64, селянам - тільки 1330 десятин - тобто так, як і в Рижавці, значно менше однієї десятини на чоловіка.

       Селянам, які змушені були вести господарство на маленьких наділах (менше однієї десятини на чол., причому цей середній наділ на одного чоловіка зменшувався через грабіж куркулів, які захоплювали кращу селянську землю), нічим було прогодувати сім'ю, і вони ходили на заробітки в Херсонську губернію, працювати сільськогосподарськими робітниками.

     У період революції 1905-1907 pp. селяни села страйкували, вимагаючи підвищення зарплати до 1 крб. за день. Мали місце й інші форми виступів проти поміщика, але вони носили стихійний характер. Селяни знищували поміщицькі маєтки, ділили землю, забирали в поміщиків інвентар, худобу, лісові угіддя. У  с.Рижавка збройного виступу проти поміщика не відбулося, але селяни ставили свої вимоги і добивалися їх виконання. Селяни відмовлялися виконувати волю поміщика - захоплювати і рубали ліс, вимагали підвищення зарплати за відробітки поміщику. У 1905 р. в с.Рижавка було спалено склад із реманентом поміщика. За виступи проти поміщика в с.Рижавка в 1905 році  91 селянин був покараний різками, а селянин Немировський Кирило за розповсюдження нелегальної літератури сидів в Уманській в'язниці. Кочмар Василь, Кочмар Назар,  Нестерук Олекса, Мельник Прохор, Немировський Карпо, Мишенко Харитон були засуджені до 3 років покарання в арештантській роті.

         У 1912 році в  с.Рижавці було всього жителів обох статей 3351 чол., дітей віком від 8 до 11 років - 335 чол. Була церковно-приходська школа, у якій навчалися 125 дітей, працював 1 учитель -  Собченко Кирило Федорович. Школа була розміщена в будинку з двох кімнат із земляною підлогою. Навчали дітей читати, писати, рахувати  та закону Божого

    Дівчатка в школі майже не навчалися, а тому  жінки села були  100%  безграмотними.

         За даними 1913-1914 pp., у Рижавці в 1912 році було 764 двори, які володіли 1770 десятинами землі, з них: мали землі менше 2-х десятин 382 господарства,  405 - від 2-х до 3-х десятин,  1888 господарств   мали від 3 до 4 десятин.  Від 5 до 6 десятин мали 16 господарств - у них 63 десятини. Більше 6-ти десятин мали 37 господарств - у них 306 десятин.

Важким тягарем лягла на плечі жителів села і світова війна. У перші дні на фронт було мобілізовано всіх чоловіків віком до 40 років. Багато з них повернулися з війни інвалідами на все життя, багато й загинули.

Радо  зустріли в селі звістку про Лютневу революцію. Вона дійшла до Рижавки десь 2 березня 1917 року. Але, як відомо, незабаром Україну охопила громадянська війна. Понад три роки тривала вона і  в Рижавці.

          У 1918 р. в селі організували початкову школу, у якій працювали 4 вчителі і навчалися 120 дітей.

До лютого 1918 року село перебувало під владою Центральної Ради. А в лютому 1918 року тут було проголошено Радянську владу. Але війна тривала. У березні 1918 року село було зайняте німецькими окупантами, повернулися поміщики, вигнані в 1917 році. У грудні 1918 року в село вступили більшовицькі війська. Але твердої влади не було. Частина жителів села воювала в армії Петлюри, частина – в радянській.

          17 червня 1919 року в селі перебували загони Нестора Махна( 5 діб). 2-7 вересня 1919 року через село проходили частини Південної армії більшовиків під командуванням Г.Котовського. Наприкінці вересня 1919 року на територію села прийшли денікінці і пробули тут до першої половини січня 1920 року. У січні 1920 року в Рижавку прийшли більшовицькі війська, почалося встановлення Радянської влади.

          У серпні 1920 року в селі було організовано комітет незаможних селян. Земля була повністю роздана селянам. 17 липня 1921 року було обрано сільську раду. Головою обрали Кабака Купріяна Кириловича, якого у жовтні змінив Платмір Тита Трифонович.

           Але, як нам відомо, не все населення України вітало Радянську владу. І ще довгий час поодинокі загони продовжували боротьбу. У 1920 році через село пройшли загони отамана Чорного, Заболотного, Хмари, Махна. Боротьба була жорстокою. Наприклад, у серпні 1922 року в селі побував загін Шевченка, було вбито ряд радянських активістів. Радянська влада теж жорстоко карала своїх противників.

          Улітку 1922 року в селі засновано перший колгосп, точніше артіль, яка обробляла 120 га землі (ім. К.Маркса).

        У селі почала працювати чотирикласна школа, у якій навчалися майже всі діти села шкільного віку. Директором школи по 1932 р. був Левицький Семен Михайлович. У 1924 році було відкрито крамницю при сільськогосподарському товаристві і хату-читальню при сільській раді. У цьому  ж році створено ініціативну комсомольську групу (40 чол.). секретарем став Драчук Арсень Григорович.

         У 1927 році початкова школа була перейменована в семирічну школу,  у якій діти одержували неповну середню освіту. Розпочато здійснення обов’язкового чотирирічного початкового навчання дітей.  Працювали в школі 12 учителів, які навчали близько 500 дітей. У селі працювали сільський клуб, пологовий будинок, 1-2 крамниці, бібліотека.

         Особливо широкого розмаху розвитку школа набуває в період 1928 - 31рр. У ці роки було охоплено початковою освітою всіх дітей, розширено контингент учнів у 5-7 класах трудової школи.

         Тоді ж  здійснено ліквідацію  неграмотності серед дорослого населення. Учителі школи з культармійцями села з допомогою громадських організацій  організовують гуртки, групи, класи по навчанню грамоти дорослого населення. У цей час учителі та учні 7-х класів беруть активну участь у створенні колективного господарства.

         З 1930 - 1934 рр. школа називалася школою сільської молоді (ШСМ). Майже всі класи були паралельні. Працювали в школі 16 учителів і навчалися понад 500 учнів, а в 1938 - 39 рр. працювали 18 учителів і навчалися 540 учнів. У цей період всі діти були охоплені обов’язковим семирічним навчанням. Серед дорослого населення неграмотних вже не було.

         Яким багатим і квітучим був наш край до страхітливих 1932-1933 років. Понад тихою Ятранню на 7 км. бджолиними щільниками тяглися густо заселені селянські двори. Майже в кожному водилася корівка, а то й дві, коні, вівці, поросята, птиця. Старі й малі, як мурашки,  працювали від зорі до зорі.

         Та ось прийшов 1929 рік і приніс масову колективізацію. Примусово почали стягати докупи коней і корів. Примушували йти працювати в колгоспи. Тих, хто не хотів вступати в колгоспи, оголошували куркулями, забирали все майно і висилали на Соловки або до Сибіру. Деякі сім’ї, пограбовані до нитки, просто вивозили на Уманський шлях, подалі від села, й залишали на лютому морозі.

         У 1930 році у селі, крім колгоспу ім. К.Маркса , було створено ще чотири  колективні госпо­дарства - ім.Шевченка, "Червоний заможник", "Нове життя",  ім.Комінтерну. Наприкінці 1930 року в  колгоспи було об'єднано 80% селянських господарств, а в 1931 році вже всі двори увійшли до ство­рених колективних господарств.

         Колгосп ім. Карла Маркса ( він утворився з комуни) й новоутвореним – «Нове життя», «Червоний незалежник», ім. Шевченка, ім.Комінтерну - довели непосильні плани хлібозаготівель, які постійно збільшувалися. Повигрібали з комор навіть посівний фонд, а потім взялися за двори. Вимітали все до зернини, до останньої картоплини. Цим розгулом знущань і грабежу керували начальник політвідділу Ладижинської МТС Чернявський і уповноважений райкому партії Розумович.

         Особливо прислужувались у цій справі доморослі яничари, із своїх, сільських, які називали себе активістами. Під гаслом «Боротьба за хліб - боротьба за соціалізм» вони нишпорили по дворах, шукаючи поживи.

         Рижавчани й понині недобрим словом згадують надто запопадливих потрошителів горщиків та глечиків. За подачки чи похвалу районного начальства вони ладні були витягти з селян усі жили й висмоктати останні краплі крові. Характерно, що кожен  з них не міг похвалитися працелюбством, чесністю. Є ще чимало живих свідків цього грабежу й знущань. 

          Внаслідок такого тотального грабежу вже восени 1931 року в селах почали голодувати, а взимку  1932 року це переросло в страшний голод. Люди мали вигляд скелетів, обтягнутих шкірою, або ж опухали, як колоди. Почався масовий мор.

         Обідрані і залякані селяни напівголодними і виснаженими зустріли весну 1932 року. У багатьох селах Уманщини весняну посівну кампанію не було чим проводити, бо колгоспи зали­шилися без насінного фонду і тяглової сили. Ще жахливішим був 33 рік. Голод охопив усі сім’ї. Хто ще міг рухатися, як живі привиди, їздили по дворах і збирали страшний урожай мерців. Складали штабелями в могили й ледь присипали землею…  На більше бракувало сил. Моторошно було бачити ці могили після всідання землі – з них стирчали руки й ноги. Траплялося, разом з померлими до ями кидали  тих, у кого ще жевріло життя. 

         Через голод зменшилась і кількість учнів у  школах. Колодистенська школа стала базовою для 7 класу. У цьому селі голод був менший. З Рижавки, Антонівки, Вільхової  кілька учнів, які вижили, були переведені до 7 класу.

         Масштаби нечуваного голоду, мабуть, стурбували наш уряд. Хто ж буде обробляти землю й збере врожай, якщо вимруть усі селяни? Навесні 1933 року у колгоспи завезли пшоно,  кулішем з якого  тричі на день годували голодних. Сотням людей цей куліш врятував життя.

      Голод та смертність набрали масового характеру. За відсутністю продуктів їли здохлих коней, забитих собак, викопували торішню гнилу картоплю, буряки, різне  коріння, домішували бур'ян, що появлявся, і таким чином харчувалися. По полях ходили цілі групи людей,  збирали падаль, ко­рінники. Харчування дохлятиною, різними відходами, гниллю носило масовий характер та приводило до за­хворювання й збільшення смертності.

         Такий стан з харчуванням відбивається на посівній кампанії: частина людей - зовсім бездієві, частина виїжджає на пошуки хліба в промислові центри, до Ленінграда, Москви, причому їдуть в основному працездатні, внаслідок чого - плинність в бригадах, низька продуктивність праці, замість дорослих працюють  діти.

         На скорботному місці, що займає добрий шмат сільського цвинтаря, у безіменних могилах покоїться прах односельців, померлих від голоду. Ніхто не приходить сюди, щоб їх упорядкувати,  пом’янути рідних і покласти квіти. Не приходить тому, що нікому приходити, адже тут поховані цілі сім’ї, по яких під самий корінь пройшла немилосердна коса голоду. Та й ніхто з живих не знає, у котрій з могил лежать його родичі. Скільки  цих безіменних братських могил і скільки в них спочиває людей, - також ніхто не знає. Нікому їх було рахувати в ті страшні часи.

         У Рижавці, де проживало понад 5 тис. чоловік, тоді вимерло близько 60% населення. Важко відновити списки загиблих у ті роки. Адже тих, хто був свідком  подій  і вижив, на даний час уже мало залишилося живих. Силами пошукового загону Рижавської школи було складено список із 95 жителів с.Рижавка - жертв Голодомору.

             На пам'ять померлим від голоду 1932-1933 років жителі села в 1990 році відкрили пам’ятник,  який нагадує сучасним і майбутнім поколінням села про це страш­не народне лихо.

            Знесилене голодом село все-таки піднялося на ноги. Та  не довгим було мирне життя. 28 липня 1941 року фашистські загарбники ступи­ли на Рижавську землю. Більше двох з половиною років ( 3 місяці і 11 днів) село перебувало в окупації. Багато лиха зазнали жителі села. Біля 200 осіб було насильно вивезено з села на каторжні роботи до Німеччини. У приміщенні школи та в учитель­ських квартирах окупанти розмістили комендатуру Рижавського ку­ща, де проводили жорстокі розправи над мирними жителями навко­лишніх сіл. У роки німецької окупації гестапівцями були замордова­ні  П.В.Мельник, А.Бобур, П.Руденко, С.М.Крутченко, С.Михальчук, М.Г.Білозір, С.І.Мельник.

        272 жителі села брали участь у боротьбі з німецько-фашис­тськими окупантами, з них 254 - нагороджені орденами і медаля­ми, 104 - загинули у боях за Батьківщину. За визволення села від­дали своє життя 16 воїнів і два офіцери, які захоронені біля буди­нку колишньої школи. Уродженець села Ф.Литвинюк удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

          1967 року був поставлений обеліск Слави односельцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. У відбудовні післявоєнні роки рижавчани заліковували рани, заподіяні вій­ною. Як вказувалося вище, на території села було 5 колгоспів. Це були дрібні господарства, які об’єднували по 120-150 дворів, що мали по 500 – 600 га.

       У  листопаді 1950 року п’ять колгоспів об’єдналися. Об’єднаному колгоспу було дано назву першого, створеного  в 1922 році колгоспу -          ім. К.Маркса. За  державному актом за колгоспом  на вічне користування  закріплювалося 3504,7 га землі.  

           Значно зріс економічний та культурний рівень колгоспників. Про це свідчить цілий ряд фактів: якщо до війни всього кілька колгоспників мали велосипеди, то в 1955 році було  вже в селі близько 400 велосипедів, 19 мотоциклів, 70 чоловік мали власні радіоприймачі, а  в цілому вже в 1955 році село було радіофіковане на 380 точок. 

        У 1958 році колгоспом придбано теплову електростанцію потужністю 57 квт. Електрифіковано ферми, громадські будинки та установи села, значну частину хат колгоспників.

           У селі з 1953 року працює середня школа, яка з 1959-1960 н.р. реорганізована в десятирічну з трудовим навчанням. У школі працювало 20 учителів. З 1960-1961 н.р. в селі стала працювати ще і початкова школа.

             У селі Рижавка на день Всесоюзного перепису населення 15 січня 1959 року було 810 дворів, 2189 осіб.

Колгосп ім. К.Маркса проіснував до грудня 1992 року і був реорганізований в колективне сільськогосподарське пайове підприємство "Рижавка". Колективне сільськогосподарське пайове підприємство - багатогалузеве господарство.

          Поряд з основним виробництвом продукції в рослинництві і тваринництві в господарстві працює консервний завод по переробці плодів, овочів, м'яса. Згодом господарство проводить розширення підсобного промислу з таким розрахунком, щоб переробляти молоко на вершкове масло та тверді сири.

           З розвитком підсобних промислів значно вирівнюється сезонність виробництва. В 1999 р. – на загальних зборах   КСПП" Рижавка" було реорганізовано  в ТОВ " Надія",     де  створено 728 земельних часток ( паїв),  які розподілені між    бувшими  членами господарства, 603 земельні частки ( паї ) жителі села віддали в оренду ТОВ "Надія", а 125 часток (паїв) обробляються одноосібно.

           В 2006 році в село Рижавка прийшов інвестор і було утворено Уманську філію ЗАТ НВП " Райз-Агро", які перезаключили договори із жителями села і в даний час орендують 596 земельних часток (паїв). В 2018 р. значну частину земельних паїв (780га) орендує ТОВ «Поділля АгроПродукт» та 210 часток (паїв) обробляються одноосібно. Понад 200 га Рижавських земель використовує «Агрофірма Ліга».

         В  1958 р.  головою   колгоспу    імені  Карла Маркса  було обрано    Платміра Афанасія Григоровича,      який очолював колгосп до 1972 року.   За період      його господарювання в селі було збудовано тваринницькі ферми, автопарк,  тракторний парк, токове господарство,     Будинок культури, обеліск Слави,    двохповерховий адмінбудинок, двохповерхову школу на 560 місць,    два магазини, і завершувалось будівництво консервного заводу.

             З 1972 року і по листопад 1983 рік  колгосп очолював  Пономаренко    Володимир Іванович. За цей період добудувався консервний завод, який в 1973 році розпочав виробництво консервної продукції, будувались тваринницькі приміщення,   а саме тваринництво набуло широкого розмаху. З 1983 по 1996 рр. господарство очолювала Кравець Любов Михайлівна. За даний період село було майже повністю асфальтоване. З 1996 по 1998 рр. колгосп очолював Лісовський Василь Йосипович.

        У 1998 році керівником господарства знову обрано Кравець Л.М., а в 2006 році в село прийшов інвестор і було  утворено Уманську філію ЗАТ НВП  "Райз-Агро", керівником якого став Погорілий Сергій Олександрович.

       Село Рижавка також  пишається своїми уродженцями: Герой Радянського Союзу Литвинюк Федір Григорович ( 1910-1944 рр.) , Герой Соціалістичної Праці  Бондарук Іван Федорович ( 1918-1990 рр.), інвалід Великої Вітчизняної війни, учасник  партизанського руху Печаліна Єва Онуфріївна (1922 року народження), яка нагороджена багатьма орденами і  медалями.

         Неоминуло жителів села Антитерорестична операція, яка триває з 2014р. на Донбасі.

Серед жителів села учасниками  АТО по Рижавській сільській раді стали Реверук  Сергiй  Юрiйович, Рижук  Сергій  Володимирович, Піскорський Тарас  Михайлович, Свірський Григорій Миколайович, Бондарук Іван Вікторович, Кузьменко Владислав Миколайович, Квашук Ігор Юрійович, Немировський Едуард Володимирович, Шеремет Микола  Юрійович, Ковальчук Андрій Миколайович.

         Значний внесок в соціально-економічний розвиток села, на сьогоднішній день,  роблять  ФГ «Хорста» в особі керівника Хорохонько С.В., ФГ «Рижавка-Агро» в особі керівника Платмір Г.В. та ТОВ «ТЕРА-2014» в особі керівника Харишук А.В., а також  «Дім-Рус-Агро» керівником якого є Клочко С.Л.

          За часів головування Бондарук Віктора Адамовича, в селі проведено вуличне освітлення, проводиться поточний ремонт доріг, проведено ремонт сільської ради, щороку надається фінансова допомога Рижавському НВК, ФАПу, Сільському будинку культури, замінено огорожу навколо сільського кладовища, проведено ремонт каплиці, підключено сільські будинки до мережі Інтернет.

       Село впорядковане, всі дороги з  твердим та асфальтованим покриттям, щороку збільшується мережа підведення водопостачання до будинків. Діє щоденне автобусне сполучення з районним центром. На 01.01.2018р. в с. Рижавка проживає 780 жителів.

           В селі працює два магазини, два кафе, Будинок культури, бібліотека, якою завідує Бондарук Ніна Антонівна, діє початкова школа, дитячий садок, Навчально-виробничий комбінат, фельдшерсько-акушерський пункт, Будинок-інтернат для людей похилого віку, працює лінія по виробництву сиру. Також, здійснюється служба в церві Покрови Пресвятої Богородиці, яку тривалий час очолює священик Кривчун Сергій Григорович.

         Село багате талановитими людьми, проживає майстриня-вишивальниця Матяш Валентина, а також поетеса Довгань-Перенчук Галина Дмитрівна. Складає вірші Чорна Євдокія Пантеліївна. Майстер кулінарного мистецтва Корінна Тетяна Миколаївна.

 

Редактор Зав. Бібліотекою с. Рижавка – Бондарук Ніна Антонівна

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь