Ладижинка - село, адміністративний центр Ладижинської сільської територіальної громади. Населений пункт розташовується по обидва береги річки Ятрань (притока Синюхи, бас. Південного Бугу) при впадінні в неї невеликої річки Ропотухи, на автомагістралі Київ — Одеса, за 210 км. від обл. центру та за 22 км. від райцентру.

На південно-східній околиці села, на правому березі Ятрані виявлено поселення трипільської культури. Матеріали, знайдені під час розкопок, нині зберігаються в Уманському краєзнавчому музеї. На території Ладижинки також виявлено залишки поселень білогрудівської та черняхівської культур.

За народними переказами, назва села походить від прізвиська першопоселенця козака Ладижина. Вперше Ладижинка згадується у писемних джерелах у 1726 році, коли навколишні землі перейшли у власність польських магнатів Потоцьких.

Після другого поділу Польщі, у 1793 році село відійшло до російської імперії. В 1772 році нараховувалося 113 господарств, мешкало 340 осіб.

У 1808 році у Потоцького село придбав землевласник Шолайський. Пізніше воно належало поміщикам Мощенським, Радонакі та Терещенкам. У 1860-х рр. Ладижинка стала волосним центром Уманського повіту Київської губернії та отримала статус містечка. Тоді ж тут було відкрито церковнопарафіяльну школу.

У другій половині 19 ст. у Ладижинці оселилася значна кількість ремісників – ковалів, кравців, шевців, почали працювати паровий млин, ґуральня, 2 чинбарні та двічі на тиждень збиратися базари. Економічному розвитку сприяло прокладення у 1890–х роках, неподалік від населеного пункту залізничих колій Умань-Козятин і Христинівка-Вапнярка.

У 1900-х роках в Ладижинці функціонували 2 млини, вітряк, 3 крупорушки та 3 заїжджих двори. Під час воєнних дій 1918–1920 років влада неодноразово змінювалася, у січні 1920 було остаточно встановлено більшовицьку. Мешканці чинили активний опір проведенню насильницької колективізації. У 1920-х рр. Ладижинка знову стала селом. З 1933 по 1959 – райцентром, а з 1959 року – уже селом у складі Уманського району.

Під час голодомору 1932–1933-х років померло 254 жителя села. Низка мешкашців зазнала сталінських репресій, зокрема 356 осіб за сфабрикованими справами було засуджено до розстрілу. У 1934 році за наказом партійного керівництва зруйновано церкву Різдва Богородиці.

З 29 липня 1941 року по 11 березня 1944 року – Ладижинка знаходилася під німецько-фашистською окупацією. На фронтах Другої світової війни воювало 487 ладижинців, з них 276 загинуло. Нацисти вивезли на примусові роботи до Німеччини 319 юнаків і дівчат.

Нині на території села діють: хлібокомбінат, низка фермерських господарств і сільськогосподарських підприємств. Є ліцей, спеціальна школа, школа мистецтв; Будинок культури, музей; амбулаторія загальної практики сімейної медицини.