Затишок. Моє рідне село, для мене ти єдине…
Люблю село й це серцем відчуваю,
Не сумніваюсь в цьому ні на мить.
І в відповідь я вас вже запитаю:
Невже ж його ще можна не любить?
Т. Кравчук
Українське село – найколоритніше місце на всьому світі. Село завжди асоціюється з безкраїми золотими ланами, блакитним небом. Повний дозрілий колос пшениці символізує багатство та родючість, він важкий і хилиться до самої землі, ніби дякуючи за силу, якою вона його наповнила.
В Україні нараховується 29831 населений пункт, а саме: 459 міст, 886 селищ міського типу, 27163 села та 1323 селища. І ось в цій кількості населених пунктів є і наші села : Затишок та Малий Затишок. Села мають цікаву історію, героїчні сторінки та милозвучну назву, які залишаться назавжди в пам’яті людей.
Селище Затишок Уманського району Черкаської області розташоване в лісостеповій зоні центральної України на берегах мальовничої річки Вікнинки, що бере початок на затишанських землях і впадає в Південний Буг. Поселень давньої доби тут не виявлено. Це крайня південно - західна точка Черкаської обл., межує з Кіровоградською та Вінницькою областями.
Умовно свій населений пункт мешканці поділяють на частини: перші хатки, другі хатки, центр, радгосп. В селищі є 9 штучно створених ставків: Перший, Таборський, Панський, Свистун, Свинарський, Бобровський, Тіпайкин, Мехерський, Восьмий.
Особливістю Затишку є наявність одних з найкращих в Уманському районі
грунтів. За статистичними даними Уманського районного земельного управління із загальної площі 1742кв.м чорноземи різних типів складають тут 1542 кв.м.
За спогадами колишньої жительки села Марії Оверківни Човганюк, 1896 року народження, яка прожила в ньому 98 років, назва села не є випадковою. З розповідей своєї бабусі вона пам’ятала, що у 1876 році городницький пан Ліпковський, купуючи землю для сина – молодшого пана Ліпковського, у вікнянського пана , оглядаючи її висловився: «Затишно. Хороше». Так і стали володіння молодшого пана Ліпковського називатись «Затишком». І дійсно , було тут завжди тихо, спокійно і затишно. На двох пагорбах, які схилом спускаються у видолинок він створив гарний маєток ( фільварок). На північному схилі збудував жилі панські приміщення ( нині знаходиться територія школи), корівник, конюшню, воловню, млин кузню, олійню, зерносховище. На східному схилі, у видолинку, господарство сільськогосподарських робіт, де знаходилися сівалки, молотарки, плуги, борони та два житлових будинки для челяді і робітників, які люди називали «восьмирик» і «шестирик». Поле обробляли «поденщики», які наймалися сезонно і жили в 
землянках. За день вони заробляли 15-20 коп. Чоботи в ті часи коштували 3-4 крб., свита 5-7 крб., корова 30-35 крб. Харчувалися люди в пана. Приготовлену страву висипали в корита і всі сідали навколо них з своїми ложками та їли. Двічі на місяць пан давав гарбу й воли для поїздки за крамом і іншими товарами в село Тернівку.
Про пана Ліпковського, мешканці селища зберігають щонайкращі спогади. Адже він слідкував за його красою , дбав про убогих та багатодітних. Не було такого дня щоб пан не об'їхав селище не зайшов у кожну хату і не допоміг. Допомагав усім: одягом, їжею, ліками. «Бувало, - розповідала бабуся Човганюк, - під'їде панська бричка під нашу хату , а ми вже радіємо, бо знаємо,що повечеряємо хлібом та борщем.»
В селищі грамоту знав тільки один економ та садівник Штандило.
Територія нинішнього села Малий Затишок також належала до угідь пана Ліпковського, там ріс ліс. Пан мав свою лісопильню. З будівель були дві хати і десять землянок,в яких жили робітники. В1885 році ліс викорчували, залишивши землянки
I Радгосп «Затишок»
У 1917 році пан Ліпковський з сім'єю емігрував за кордон, залишивши 750 голів рогатої худоби, 350 коней, 1000 породистих овець, різної птиці. Тому то його володіння й стали радгоспом «Затишок», який вперше було організовано за першого приходу радвлади на Уманщину в 1918р. В травні того ж року загони С. Петлюри реквізували з радгоспу: вівці, коні. Корів «розтягли куркулі»: Ковальський, Заїки.
З остаточним встановленням радянської влади в 1920 році затишанські землі вдруге стали радгоспом «Затишок», що спеціалізувався на вирощуванні насіння цукрових буряків.
Для організації роботи в радгоспи ( мається на увазі й радгосп «Політвідділовець») були послані перші комуністи – Човганюк Юстим Ігнатович та Мовчан М. І.,який став першим управляючим радгоспу.
Місцевих жителів в радгоспах було мало, на роботу найм
алися сезонники, для яких було збудовано гуртожитки. Діти тих сімей, які жили в радгоспах і досягли шкільного віку навчалися в школах ближніх сіл-Антонівки, Вікнини. Поступово люди все більше і більше заселяли територію радгоспів. У 1922р. в Затишку у хаті колишнього економа відкрили дитячі яслі, а в 1928 році в панській хаті двокласну школу, яку відвідувало 10-12 учнів. Першими вчителями були робітфаківці – Олексій Григорович і Григорій Олексійович із села Дмитрушки. Із зростанням населення, зростали і його потреби. Вже в 1934р. було відкрито 1-4 класи,кількість учнів становила 20-25 чол. Учителями в 30 – 40 роки були : дружина управляючого Мовчан Ніна Кіндратівна, Червонянська, Литвинюк І.М., Мелан, які мали лише семирічну освіту або церковно-приходську.
III Голодомор 1932-33рр.
У трагічний 1933р. у Затишку з'явилося багато нових жителів, адже до нього прибилось чимало людей з навколишніх сіл - шукачів порятунку від голодної смерті. Деякі з них отримали в радгоспі роботу та саме елементарне харчування - бовтушку з борошна, шматочок хліба. Але ж то була їжа! То було життя! Багатьом з голодуючих не поталанило. Надзвичайно виснажених, їх вже ніщо не могло спасти. Безіменних померлих звозили до спільної ями, що знаходилася на протилежному боці Свинарського ставка.
IV Період Великої Вітчизняної війни
У 1941р. 80 жителів села стали на захист Батьківщини, близько 30 сельчан були насильно вивезені до Німеччини. Під час Великої Вітчизняної війни великих битв, боїв на території села не відбувалося. Тут знаходилися тваринницькі ферми, за роботою яких наглядав місцевий поліцай. В навколишніх лісах дислокувалися партизанські загони, бійці яких частенько навідувалися до села та навіть вступали у двобій із поліцаями. Місцеві жителі чим могли підтримували партизан. Нині в хаті, де жила жінка, яка переховувала партизан знаходиться фельдшерський пункт села. На могилі розстріляних партизан - Куркова Анатолія Дмитровича та двох невідомих встановлено пам’ятний знак, за яким доглядають жителі села як і за обеліском Слави загиблим у війні землякам,встановленому в 1987р. З фронтів Великої Вітчизняної війни до рідних осель повернулося 48 осіб, а з фашистської неволі - 25 осіб.
V Відділення Рижавського бурякорадгоспу
У повоєнні роки у Затишку було створено відділення Рижавського бурякорадгоспу, що спеціалізувалося на вирощуванні насіння цукрових буряків. До 1960 року у відділенні працювало 10 ланок по 10 осіб у кожній. Всі роботи виконувалися вручну, та самовіддана праця давала високі результати. Чимало працівників відділення були нагороджені за результатами праці високими урядовими нагородами.
В 50 – 60 роки населення Затишку збільшилося в 2,5 – 3 рази. Кількість учнів в початковій школі зросла до 60-80, де вже працювали вчителі зі спеціальною середньою освітою. В 1950 -52 роках на місці глинища (зараз знаходиться магазин) побудовано нове шкільне приміщення. В ті часи школа належала до Антонівської сільської ради. Директором початкової школи у 70-ті були Брижата Т.І. та Рибак В.І.
В 70-ті роки в селі вже налічувалося до 1000 дворів. В Затишку збудували дванадцять чотириквартирних будинків, п’ять двоповерхових на вісім квартир, сім двоквартирних для спеціалістів. Більше як 40 сімей мали власні гарні новозбудовані будинки з присадибними ділянками. Покращався й побут селян. В кожній квартирі чи будинку було радіо, у кожній другій телевізори, пральні машини, холодильники.
Також було збудовано сім нових корівників,будинок тваринника,лазню, парокотельний цех, який опалював клуб і адміністративні установи. В1975р. відкрито новий магазин. В 1970-71 роках до с. Колодистого прокладено шосейну дорогу. Дітей старших класів ( 4-10 класи), які навчалися в Колодистенській середній школі стали підвозити спеціальним автобусом.
В 1986р. в радгоспі працювало 456 чоловік, з яких 150 віком до 30 років. В 1989-1991 роках господарство в Затишку очолював Лісовий Іван Миколайович,за керівництва якого існувала висока культура землеробства - одне поле протягом року тричі засівалося різними культурами а на одну фуражну корову надої складали 16 літрів молока.
Високі трудові здобутки жителів Затишку уможливлювали подальше покращення добробуту і благоустрою села. Був побудований новий автогараж, почала діяти авторемонтна майстерня,зведений новий будинок механізатора на тракторному стані. У центрі села з’явився гарний Будинок культури та п’ять двоповерхових будинків по десять квартир, а також 12-квартирний будинок для молодих спеціалістів. Всі дороги покрили твердим покриттям.
Вісімдесяті роки минулого століття позначені трагічними подіями в житті колишнього Радянського Союзу. Торкнулися вони і затишан.
В зв’язку із зміною в економічному житті країни - роздержавленням економіки, 29 квітня 1996р. Рижавський бурякорадгосп став ВАТ «Рижавський насінницький буряк». В 2004 р. рішенням господарського суду ВАТ «Рижавський насінницький буряк» визнано банкрутом. Для погашення кредиторської заборгованості все майно ,що належало даному підприємству було продано.
В грудні 2002 року відбулося розпаювання земель , середній розмір паю на одну особу становив 3,20 га-3,60 га,залежно від родючості землі. З ліквідацією радгоспу затишани змушені шукати роботу поза межами селища. Значна кількість працювала вахтовим методом на будівництвах та підприємствах Києва, Борисполя, Броварів, Одеси, Умані. Деякі виїхали на заробітки за кордон.
Але все це вже історія. З того часу вже пройшли десятки літ, а села й сьогодні красиві , чепурні, завжди вітають усіх. На дорогу світять вікнами добротні будинки. Це незвичайна місцина, до якої не дійшов світовий прогрес та не поглинув його. Тут можна відчути задоволення від життя та позбавитись від турбот. Тут забувається метушливість, плин часу і незгоди, а відчуваєш лиш спокій, рівновагу, мир і радість у душі. Жителі завжди усміхнені та веселі, до гостів привітні та доброзичливі. Потрапляючи сюди, неначе переміщаєшся у просторі, потрапляєш на сто років назад.
У с. Затишку 5 вулиць, а в с. Малий Затишок -3. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п’янять запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинки. Прикрасою села є ставки. Краєвиди навколо них милують око. Вони невеликі, але надзвичайно чисті і прохолодні. Верби,що стоять поблизу, купають свої довгі коси в кришталевій воді. По ставку плавають дикі качки, спів пташок туманить розум. 
Для всіх жителів України розмірене, стабільне життя змінилось після 24 лютого 2022 року. Цей день кардинально змінив кожного українця – “брат” пішов на нас війною. Ніхто не міг повірити в те, що таке може статися в нашій незалежній, волелюбній Україні. Але нас не залякаєш. Люди зорганізувались: чоловіки створили громадське формування «Загін самооборони» і здійснювали позмінно патрулювання по селах та в’їздних і виїздних дорогах,які ведуть до сіл, а жінки збирали продукти харчування, пекли смаколики і відправляли тим, кому вони були вкрай необхідні. Долучались до збору коштів на потреби військовим. Велика подяка підприємцям, які також не стояли осторонь і надавали всебічну допомогу, а також всім мешканцям хто відгукувався на будь-яке прохання про допомогу.
На сьогоднішній день в селах Затишок і Малий Затишок зареєстровано місце проживання 360 осіб: з них дітей від 0 до 18 років – 47 осіб, старше 60 років - 91 особа, решта – працездатні особи. Але через брак роботи в селі багато молодих, енергійних людей виїхали вимушено - хто за кордон, хто в міста в пошуку роботи. Проживає в селах багатодітних сімей – 2 сім’ї, учасників АТО – 3 особи.
Основою економічного життя села завжди залишається сільське господарство. На території сіл орендують землі агрофірма «ЛІГА», ФГ «ХОРСТА», ФГ «ДУБОК». Одним із джерел прибутку для людей, які не мають змоги виїхати є ведення особистого селянського господарства, тому вони тримають землі одноосібно і вирощують сільськогосподарську продукцію самостійно. Сельчани вирощують в підсобних господарствах птицю, свиней, утримують корів,телят за рахунок чого виживають в цій складній життєвій ситуації.
На території сіл здійснюють свою діяльність 3 об’єкти торгівлі. На сьогоднішній день раз на тиждень доставку періодичних видань, пенсій, посилок здійснює Укрпошта. Діє тричі на тиждень (вівторок, п’ятниця, неділя) автобусне сполучення з районним центром. Пільгові категорії населення мають безкоштовний проїзд. В зв’язку з демографічною ситуацією, яка склалась на даний час,пустує приміщення школ
и. Можливо когось з бізнесу зацікавлять приміщення, то ж ласкаво запрошуємо.
Особлива вдячність нашим працівникам по благоустрою Гайдаю О.Г. та Лисак Л.І., які роблять наші села чистими,красивими та охайними.
Багато випробувань випало на долю нашої рідної України. Але завдяки патріотизму та відданості нашого народу, я впевнена, всі негаразди залишаться позаду. Недарма ж в нашому гімні є такі слова:«Ще на нашій Україні доленька доспіє» і ми будемо жити в вільній, демократичній, багатій, незалежній Україні!
