20 листопада 2022 року… 40 днів з часу, коли зупинилося серце жителя Ладижинки, воїна Білоуса Сергія Анатолійовича
20 листопада 2022 року… 40 днів з часу, коли зупинилося серце жителя Ладижинки, воїна Білоуса Сергія Анатолійовича. Для рідних він був найдорожчим братом, батьком, чоловіком, зятем, дядечком. Для старших односельців - доброзичливою та працелюбною людиною, а для молодших – просто Оксанчиним татом.
Оксанчин тато
З давніх пір Оксанка вміла гарно малювати,
А татусь – собі та людям житло будувати.
В дівчинки в альбомах – квіти, прапор України,
Звірі, птахи, гори, море рідної країни.
Тато тихо посміхався, йшов до праці зранку…
В серці – музика, мов сонце, і мала Оксанка.
Підростала, розцвітала дорога дитина,
І в житті її з’явилась мрійна медицина.
Не громи загуркотіли – затремтіла хата.
І на фронті опинився добровольцем тато.
І на півночі, й на сході побував з боями.
Бачив горе, бачив поле з чорними квітками.
Полюбили побратими за характер тата!
Та життя його зламали дії супостата…
Після госпіталю з фронту солдата чекали.
Тільки серце зупинилося. Не врятували.
На колінах проводжали в останню дорогу.
Шлях земний він вже завершив. Віддав душу Богу.
Залишили побратими прапор біля хати
І просили час від часу телефонувати.
Розвівайся, гордий стяже, символе країни
І крилом жовто-блакитним захищай родину.
Ще не вмерла України ні слава, ні воля,
Ще засіяно немало яриною поля.
Ще нам браття-українці зарано вмирати:
Треба неньку, треба рідну гуртом захищати.
Воювати з воріженьком – то звитяжців доля…
Стільки крові та металу, героїзму й болю!
А бездушна та сирена все дужче волає.
Наш сміливий Президент знову виступає.
Припинили ми боятись: ми до всього звикли.
Знову нашим ППО ворог кинув виклик.
Знову будемо боротись і перемагати.
І таких не забувати, як Оксанчин тато.
Вірш написав: Квашук Богдан, 10-А клас Ладижинського ліцею
