Ропотуха. Моє рідне село, для мене ти єдине…
Моє рідне село, у зелених ти травах буяєш,
В запашних квітниках, що трояндами пишно цвітуть,
В колосистих хлібах, що стоять врожаї наливають
І у щедрих садах, що у кожній садибі ростуть
Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. Те родинне вогнище – маленька Батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, Батьківщина і вся наша велична і неповторна Україна
Село Ропотуха розташоване на південному заході Уманського району. Село Ропотуха віддалене від районного центру на 20 км від обласного - на 200 км. Розташоване село на середній течії річки Ропотушки, притоки Ятрані. Село відоме з першої половини XVIII століття.
На території й поблизу села виявлено залишки 19 поселень, з них 3 - трипільської культури, 4 - доби бронзи 7 поселень - черняхівської культури.
Село розташоване в лісостеповій природній зоні України. Залишки останніх поселень свідчать, що вже тоді існувало виробництво заліза з місцевої болотистої руди. В болотистих місцях є незначні запаси торфу, який в давні часи використовували для удобрення полів і городів. На полях, що лежать в північно-східному напрямку від центру села, є запаси глини, придатної для виробництва цегли, черепиці та інших глиняних виробів, зокрема гончарних виробів.
За народною легендою, після Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького розпочалося розселення козацьких сімей на вільних територіях.
Запорозький козак Іван обмилував гарне місце на узліссі біля верхів’я річечки в північній частині теперішньої вулиці Шевченка, що простягнулася вздовж правого берега річки Ропотушка.
Збудував хату, завів господарство, обробляв землю. Так і виник хутір. У козака Івана була вродлива дружина – Мотря, але із дуже сварливим характером. Іван часто від’їжджав на Запорізьку Січ. На Мотрі трималося все господарство, і через це вона дуже сердилась. Коли Іван повертався додому, тоді вже Мотря виливала на нього всю свою злість, далеко було чути Мотрю, і козаки глузували з Івана: «Що ж твоя Мотря на хуторі репетує, турки та ляхи його обминають десятою дорогою. У тебе не баба, а репетуха». Хто приїздив на хутір, переважно бачився з Мотрею, тому між людьми побутувала назва – Мотрин хутір, Мотрине поле. Ці назви й досі живуть у пам’яті людей.
Саму ж Мотрю називали «репетуха» - за її сварливий характер. З часом і хутір, на якому почали селитися люди, стали називати Репетуха. На початку ХVIII ст. зареєстрували «поселення Ропотуха», замінивши українське «репет» на слово «ропот».
Ропотуха пам’ятає багато подій за часи свого існування. На її полях залишили свій слід коні запорозьких козаків і гайдамаків. Пам’ятає вона, як 5 жовтня 1737 року і 1 - 9 жовтня 1749 року гайдамаки приступом брали фортецю Умань. Вихідці із нашого села були серед гайдамаків Максима Залізняка та Івана Гонти під час Національно-визвольної війни 1768-1769 рр.
У 1775 році в Ропотусі було 118 кріпацьких господарств із населенням 816 осіб. На правах власності село належало Станіславу (Феліксу) Щенсному Потоцькому. 28 серпня 1763 року в селі було відкрито дерев’яну Успенську церкву. У 1784 році при церкві було відкрито школу, у якій дяк Гаврило навчав трьох дітей. У 1809 році Потоцький продав Ропотуху, Шарин і Текучу Людвігу Шалайському. Від нього село перейшло до чоловіка дочки - графа Тишкевича.
З 1900 року Ропотуха входила до Київської губернії Уманського повіту Ладижинської волості.
У селі налічувалось 1740 десятин землі, із них належало поміщику – 117, церкві – 33,5 десятин, селянам – 1429 десятин, іншим «соловіям» - 160 десятин.
У селі на той час були православна церква, церковнопарафіяльна школа, казенна лавка, 5 вітряків і 2 кузні, цегельний завод Кайзера. На заводі працювало 8 робітників. Безземельні селяни ходили на заробітки в Херсонську область
За роки незалежності село газифіковано, відремонтовані сільські дороги, відновлено вуличне освітлення, проведено інтернет, встановлено камери відео нагляду, побудовано вуличний водогін, зроблено ремонт в Будинку культури, завершується будівництво храму Успіння Пресвятої Богородиці.
В селі створені підприємства ПП Пульс Природи, ПП Агродар Інвест, ДП Умань Агро, на яких працюють наші люди.
Для всіх жителів села четвер 24 лютого розділив життя на «до» і «після». До страшної дати в багатьох була розміреність, стабільність, улюблена робота, захоплення і, як виявилося згодом, усе, що потрібне для щастя. А «після» асоціюється з жахіттями війни, обстрілами, бомбардуваннями і страхами насамперед за життя дітей.
Одним з перших став на захист України наш односелець Андрійчук Володимир Андрійович, який загинув 06 березня 2022 року, в смт Макарів під Бучою внаслідок авіа удару при виконанні службових обов’язків по захисту Батьківщини. Вічна Слава Герою!
Село наше – то велика дружня родина. З першого дня було створено громадське формування «Загін самооборони». Добровільно об’єдналися 80 чоловіків, які цілодобово здійснювали патрулювання по селі та в'їзні дороги в село. В той час жінки в їдальні дитячого садочку почали приготування обідів для тероборони та патрульної поліції м. Умань. Всі жителі не столи осторонь, хто чим міг допомагав: приносили закрутку, продукти, кошти. Всі розуміли, що навіть маленький вклад наближає Перемогу. Неодноразово господині села Ропотуха долучалися до випікання смаколиків для наших воїнів, які захищали Україну на передових позиціях. Дякуємо усім жителям села, хто долучився та підтримав фінансово у придбанні військової амуніції для наших захисників.
Наші підприємці неодноразово надавали допомогу паливно-мастильними матеріалами, продуктами, коштами. В жодному проханні не було відмовлено, за що велика їм подяка.
Жителі села мріють жити в достатку, злагоді, мирі - у гордій Українській державі європейського рівня. Не забувають і тих, хто творив історію села, хто віддавав та віддає свої сили, здоров’я, життя рідному краю і людям, які тут живуть.
Підготував Ропотуський старостинський округ
