Історія с. Шарин від найдавніших років до сьогодення
ДОРОГА ПОЧИНАЄТЬСЯ З СТЕЖИНИ,
А РІКИ І МОРЯ - ІЗ ДЖЕРЕЛА.
І ПОЧИНАЄТЬСЯ ВЕЛИКА БАТЬКІВЩИНА
З РІДНОГО МАЛЕНЬКОГО СЕЛА ...
Шарин мій - це сонечко, рідний край.
Тут топчу стежечку із краю в край.
Тут я народилася, тут росту
І тягнусь, мов квіточка, у висоту...
Село Шарин розкинулося на дві неглибокі балки, що тягнеться з північного заходу на південний схід. Зі сходу на захід, майже впритул, його
Обперезав ліс, з якого виривається біла стрічка збудованого асфальтного шляху, і яка тягнеться повз усе село, гублячись на небосхилі. Село потопає
У вишневих та грушевих садах, повне зелені із вісьмома ставками, в яких купають свої віти зелені кучеряві верби.
Щодо історичної назви села, то існує багато легенд.
З переказів відомо, що назва села Шарин походить від назви бідних селян, які мали невеликі наділи землі біля річки Ятрань.Селян цих звали Шарлатанами,
жили на хуторі в декількох хатинах понад двісті років тому, і тільки з часом хутір почав збільшуватися до сучасних розмірів.
Друга легенда : жив колись у селі пан. Та такий же дорідний та викоханий. Котився, несучи своє важке тіло, неначе шарик. І прозвали його люди - Шариком.
,, Чиї ви?”- запитували селян на ярмарку чи в дорозі. ,, Шарикові”, -відповідали люди. Поступово Шарикове отримало назву Шарино.
За іншою легендою назва села пішда від клички улюбленця пана- собаки Шаринка, який мав честь бути похованим у видолинку , де поселились люди. Пан назвав цю долину Шариковою, бо там був похований його улюбленець.А пізніше
люди назвали це поселення Шарином.
Наступна легенда говорить про те, що давним-давно, коли люди ще чумакували, біля дороги, що вела до Криму, утворився хутір. Люди займалися в ньому шорницькою справою. Чи віз полагодити, чи упряж – на все здатні були золоті руки поселенці.Чумаки, що зазнали біди в довгій дорозі, з надією поспішали до Шорницького хутора, назву якого з роками спростили:
Шарницького – Шаринського - Шарин.
Є над чим задуматись маленькому шаринчанину - хто він: чи нащадок пана
Шарика, а чи правнук великого Шорника ?
Село і вся земля навколо- належала графу Потоцькому. Він володів майже всією землею , якої було до 1479 десятин. Пізніше земля належала поміщику Глимбоцькому та орендареві Глайзнеру. Лише 1/3 частини всієї землі належала селянам, при чому вся була непридатна до обробітку.
В період царсько- поміщицької влади, село мало 213 дворів, всього населення 1035 чоловік, із них чоловіків 521 і жінок -514 осіб. 50 відсотків селян були безземельні і працювали по наймах, решта мали наділи 0,1-0,3 десятини. Основним заняттям місцевого населення було хліборобство. В поміщика селяни працювали по 12-15 годин на добу, одержуючи за це 15-20 копійок в день. Страховикам платили по 6-8 копійок на місяць. Жилося дуже тяжко. Колишні страхові Чернюк Кузьма та Гребенюк Нікандр розповідають, що поневіряння, визиск доводили людей до відчаю. Крім того, деякі селяни, ходили на заробітки в Херсонську губернію. На території діяли одна православна церква ; церковно- приходська школа з одним учителем, в якій навчалися діти заможних батькі. У церковно – приходській школі у 1912 році з 141 дитини віком від 8 до 11 років навчалося лише 42. Про саму школу ,, наблюдатель”, піп Белогорський, писав у своїй доповіді начальству 23 червня 1914 року :,, В школе нельзя пробыть и часу без головной боли. Происходит это от того, что печи дали трещины, сквозь которые свободно проходит удушливый угар. Кажется, что стоит в какой-то темной дымовой трубе…Квартира учителя, состоявшая из комнаты и кухни скомбинирована положительно плохо; працював водяний млин, вітряк, одна кузня.
У 1913 році побудована школа на 3 класи.
У 1917 році земля була передана в користування селянам.
В 1930 році , в лютому було засновано колгосп «Більшовик».
Достигали Жита. І тремтіли Дитячі коліна-
Косоокої смерті чорнів продіравлений плащ...
Вимирало Село – потопала в сльозах Україна,
І розгублене Небо ковтало задушений плач.
1932 -1933 роки - страшний Голодомор, який скосив 338 жителів нашого села. Зі свідчень очевидців - це були найстрашніші роки у їх житті, адже люди їли все : і траву, і собак, і птахів ловили, відкопували дохлу худобу і гризли кістки, їли навіть дітей ... Померлих не хоронили, а звозили й скидали в одну велику яму. Людей, які були навіть знесилені, також забирали та кидали заживо в яму.
Війна ...Чорна пляма в історії села. Все на території села було знищено,90 осіб молоді насильно було відправлено на роботу в Німеччину, 57 наших односельців забрала у свої чорні руки смерть. Визволили село Шарин від німецьких загарбників 10 березня 1944 року.
Низький уклін, вічна пам’ять і слава визволителям, котрі зі зброєю в руках
захистили свободу і незалежність нашої країни, трудівникам тилу, які самовіддано працювали задля Перемоги.
Відбудова сільського господарства найбільшого розвитку досягла у 1954 році при голові колгоспу Мусаті Івану Никифоровичу, який організував будівництво електростанції, млина, майстерні, кузні, гаража для 5 автомобілів, олійні, три тваринницьких приміщення.
У 1959 році колгосп «Більшовик», об’єднався із колгоспом ім.Горького
с. Ропотуха. Особлива увага приділялась центральній садибі, тобто с.Ропотуха, а село Шарин стало занепадати, як перспективне. Так було 28 років. За цей період збудовано дитячі ясла, медпункт, клуб, в якому розмістилась і сільська бібліотека, а школу і церкву розібрали люди.Учні вимушені були навчатись у школах сіл Ятранівка, Ропотуха, Ладижинка протягом 18 років.
8 липня 1987 року с.Шарин від’ єдналось від села Ропотуха в окреме господарство - колгосп «Більшовик». Очолив господарство Кузнець Анатолій Михайлович.
03 січня 1990 року утворено Шаринську сільську раду, яку очолив Ліповський Микола Васильович, а в січні 1991 року Загоруйко Дмитро Олексійович.
17 листопада 1990 року було обрано головою колгоспу Кравчука Миколу Сергійовича.
У 1993 році село Шарин було віднесено до території радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, проте у 1997 році, на територію села було переселено 3 сім’ї із Житомирської області.
У 90-х роках село Шарин стало оживати й відбудовуватись. В селі нараховується 280 дворів. Під час головування Кравчука М.С побудовано нову школу, дитячий садок, три артезіанські свердловини, хім.склад, комори для зберігання зерна, приміщення пож.депо, заасфальтовано дороги, оновлено автотракторний парк. В 1993 році колгосп «Більшовик» перейменовано в колективне сільсько- господарське пайове підприємство «Шарин».
У квітні 2000 року КСПП «Шарин» було реорганізовано в сільсько- господарське товариство з обмеженою відповідальністю «Шарин», керівник
Гуреля Володимир Якимович.
У 2003 році СТОВ «Шарин» припинило свою господарську діяльність і
землі стали орендувати ТОВ «Металіст» директор Чимирис В.П., ( нині Чимирис І.В.), ФГ «Кравчукове» голова фермерського господарства Кравчук Г.М., ПСП« Катрін» директор Шпиця М.Л.(а тепер Гринь Ю.І.).
У 1998 році сільським головою було обрано Мельник Зінаїду Миколаївну, яка
і по сьогоднішній день очолює Шаринську сільську раду. Саме через її ініціативи та ініціативи й допомоги сільських жителів, керівників підприємств, приватних підприємців - у 2005 році було побудовано і відкрито пам’ятний знак Жертвам Голодомору.
При реконструкції автодороги Київ- Одеса було знайдено старовинні речі, а
саме: жорна, грубий примітивний посуд та різне хатнє начиння. Все це зберігається в Уманському краєзнавчому музеї.
На сьогодні на території села значиться 270 дворів, зареєстровано 487 жителів, із них 86 дітей до 18 років. У Шаринському навчально-виховному комплексі навчається 54 учні.На території села проживає 1 інвалід Великої Вітчизняної війни, 2 учаника бойових дій ( один з них афганець), 16 учасників війни, 260 жителів села мають статус потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС.
Працюють такі установи: Шаринський навчально-виховний комплекс І-ІІІ ступенів, фельдшерський пункт, сільський клуб, бібліотека, поштове відділення, магазин, кафе-бар, православна церква..
Щедре наше село на красу, багате на таланти, адже все тут уміють робити: і вишивати, і в’язати, і корзини із лози плести, і різьбою по дереві
займаються, і майстерні вироби із соломки зробити. Ну а що вже співуче, голосисте наше село тут не перебільшиш.
Росте село. Живуть і працюють в ньому роботящі люди. І кожен день вносить незабутні рядки в історію села...
