З історії виникнення села Ропотуха
З історії
виникнення села
Село Ропотуха засноване в XVIII ст. Легенда розповідає: після визвольної війни й возз’єднання українського і російського народів, після Переяславської Ради у 1654 році розпочалося розселення козацьких сімей по вільних територіях.
Запорізький козак Іван уподобав гарне місце на узліссі біля верхів’я річечки в північній частині теперішньої вулиці Шевченка, що розміщена вздовж правого берега р. Ропотушки.
Тут він збудував хату, завівся господарством, обробляв землю. Так виник хутір. Була в нього вродлива дружина – Мотря, але із дуже сварливим характером. Іван часто від’їжджав на Запорізьку Січ і виконував свій військовий обов’язок. На Мотрі, звичайно, трималося все господарство і через це вона дуже сердилась. Коли Іван приїздив додому, тоді вже Мотря виливала на нього всю свою злість. Тоді далеко було чути Мотрю і козаки глузували з Івана: „Що ж твоя Мотря на хуторі репетує, турки та ляхи його обминають десятою дорогою. В тебе не баба, а репетуха“. Хто приїздив на хутір, в більшості своїй бачився з Мотрею, тому в розмовах між людьми побутувало – Мотрин хутір, Мотине поле. Ці назви й досі живуть в пам’яті людей.
Саму ж Мотрю називали „репетуха“, за її сварливий характер. З часом і хутір, на якому почали селитися люди стали називати Репетуха. На початку VIII ст. проходив реєстр населених пунктів України російськими та польськими чиновниками. І російський писар, перекладаючи назву поселення Репетуха, записав: «селени Ропотуха», замінивши український „репет“ на російський „ропот“.
Ропотуха пам’ятає багато подій за часи свого існування. На її полях залишили свій слід коні запорізьких козаків, які, об’єднавшись із гайдамаками, з 1736 року тривожили панів на Уманщині. Пам’ятає вона, як 5 жовтня 1737 року і з 1 по 9 жовтня 1749 року гайдамаки приступом брали фортецю Умань. Вихідці із нашого села були серед козаків і гайдамаків, які під керівництвом Максима Залізняка та Івана Гонти боролися проти польської шляхти та місцевих панів.
В 1775 році в Ропотусі було 118 кріпацьких господарств з населенням 816 осіб. Це були володіння магната Потоцького. 28 серпня 1763 року в селі було відкрито дерев’яну Успенську церкву. В 1784 році при церкві було відкрито школу, в якій дяк Гаврило навчав трьох дітей. В 1809 році Потоцький Ропотуху, Шарин і Текучу продав Людвігу Шалайському. Від нього цей маєток за дочкою перейшов до графа Тишкевича. З 1900 року Ропотуха входила до Київської губернії Уманського повіту Ладижинської волості.
В селі було зазначено 1740 десятин землі, із них належать поміщику – 117, церкві – 33,5 десятин, селянам – 1429 десятин, іншим „ сословіям“ - 160 десятин.
Господарство пан вів по шестипільній системі, а селяни – по трипільній. В селі на той час були: православна церква, церковно – приходська школа, казенна лавка, цегельний завод, який належав пану Кайзеру. На заводі працювало 8 робочих. В селі було 5 вітряків і 2 кузні. Суспільний мирський капітал до 1 січня 1900 р. складав суму в 400 карбованців, а запаси продовольства складали 4277 крб. Значна частина селян не мала своєї землі, тому змушена була йти в найми до поміщика та до заможних селян або йшла на заробітки у Херсонську область.
В 1929 – 1930 рр. на території села було утворено чотири колгоспи: „Нове життя“, „Перемога“, „Червоний лан“ та імені Шевченка. У 30 – х роках відбулося укрупнення господарства: „Нове життя“ та „Перемога“ об’єдналися в новий колгосп „Ударник“. А „Червоний лан“ та імені Шевченка утворили колгосп „Більшовик“.
22 червня 1941 року село облетіла звістка про початок війни з німецько – фашистськими загарбниками. Зразу ж на другий день чоловіки пішли на фронт захищати батьківщину. В селі залишились старі, жінки, діти. 28 липня в село увірвались фашисти. Вони почали встановлювати свої порядки. Молодих дівчат і юнаків забирали в Німеччину, примушували людей працювати на них, забирали худобу, зерно і все це відправляли в Німеччину. 11 березня село було визволене від фашистської окупації. При визволенні села загинуло 11 воїнів, які поховані у Братській могилі. 143 жителі села не повернулись з фронтових доріг, полягли смертю хоробрих за нашу Батьківщину. В пам'ять про них було споруджено Обеліск Слави.
Жахливі картини концтабір них буднів пережили три жінки з нашого села. Це – Гуцал Ганна Степанівна, Саладрай Ганна Василівна, Блонська Ольга Якимівна. З 1943 року вони були в’язнями концтабору „Освенцім“. На їхніх очах німецькі вівчарки рвали живих людей, палили в крематорії, жорстоко забивали на смерть. Але вони вижили. 2 травня 1945 року були визволені радянськими військами.
Невпізнанно змінилось село у післявоєнні роки. Замість маленьких хат з солом’яними дахами виросли нові цегляні будинки колгоспників. Закрасувався новий Будинок культури, побудовано дитячий садок, торговий центр, фельдшерсько – акушерський пункт, тваринницький комплекс. Прокладено дороги з твердим покриттям. Все село потопає в зелені садів. Культурно і заможно стали жити колгоспники. У 1958 році господарство об’єдналось з колгоспом „ Більшовик“ с. Шарин і було назване іменем 40 – річчя Жовтня. Наступного року його перейменували в ім. Жданова. У 1960 році колгосп одержав назву – імені Горького.
Збагатився колгосп. Зросли врожаї зернових культур, овочів, цукрових буряків. За високі показники у вирощуванні овочів бригадир овочевої бригади Кондратюк Іван Петрович у 1966 році був ушанований високого звання Героя Соціалістичної Праці. Він був посланцем нашого колгоспу на 8 – му Всесоюзному з’їзді колгоспників.
У 1875 році колгосп імені Горького об’єднається з колгоспом „Прапор комунізму“ с. Фурманка, який відокремився у 1984 році. У 1978 році відокремився і шаринський „Більшовик“.
Село славиться передовиками сільського господарства. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені: Сергієнко С.Т., Марчик П.Д., Свинарик Г.І., Бомко І.Т. Орденом „Знак Пошани“ нагороджений Сергієнко С.Т. Орденом Трудової слави III ступеня нагороджений Кучерук В.П.
Ропотуха в роки незалежності.
За роки незалежності село змінилося, змінилася система господарювання. Жителями села були отримані» Державні акти на право приватної власності на землю», середній розмір паю-2,37 га. Земельні паї жителів орендують: ПРАТ «Укрзерноімпекс»,
ПП «Пульс Природи», СТОВ «Деметра», ДТ «Умань Агро»,
ФОП «Пітель».
У 2008 році завершилась газифікація населеного пункту Ропотуха.
Роки незалежності зіграли свою роль у духовному відродженні села.
З ініціативи протоієрея Георгія у 2011 році розпочалося будівництво нового Свято-Успенського храму.
На сході України наші земляки Шуляк Тарас Валентинович, Форостянко Вадим Петрович, Усик Вадим Михайлович, Крамар Олеся Олександрівна які захищали та захищають територіальну цілісність та суверенітет нашої держави.
За роки незалежності України сільську громаду очолювали Сліпокінь Г.П., Силенко А.А. Бурлака Г.А., Поперишняк М.К., Форостянко П.І..
З 2015 року Ропотуську сільську раду очолює Затишняк Олександр Володимирович.
За кошти сільського бюджету та за кошти підприємств, які розташовані на території сільської ради було проведено значний обсяг робіт.:
- проведено капітальний ремонт дороги по вул. Шевченка, Зелена, Молодіжна;
- встановлено вуличне освітлення;
- біля Обеліска Слави проведено поточний ремонт паркану, постелено тротуарну плитку та проведено освітлення;
- біля Братської могили проведено капітальний ремонт паркану, проведено освітлення, встановлено лавочки.
- закуплено таблички з назвами вулиць та номерами будинків;
- перекрито дах, зроблено поточний ремонт та встановлено енергоощадні вікна в Будинку культури та сільській бібліотеці, закуплено музичну апаратуру та комп’ютерну техніку. Замінено електропроводку та встановлено котел для опалення Будинку культури, закуплено та встановлено нові крісла в актовому залі;, придбано стенди в Будинок культури, закуплено сорочки-вишиванки,
- в населеному пункті проведено Інтернет «ТІМ» та встановлено 9 камер відео нагляду по вулицях.
- закуплено сміттєві баки проводиться вивіз твердих побутових відходів ТОВ «Екоклінер»
- побудовано артезіанську свердловину та водонапірну вежу
- побудовано вуличний водогін який охопив усе село
- відремонтовано в’їздну дорогу
В селі функціонує Ропотуський НВК 1-11 ступеня, фельдшерський пункт, Будинок культури, бібліотека, три магазини, відділення зв’язку, працює АЗС «Сокар».
Основними сферами зайнятості жителів села є робота в сільському господарстві.
