Проєкт: Нематеріальна культурна спадщина. Цвіт в душі й на полотні: обереги сестер із с.Шарин
У тихому куточку Черкащини, де поля золотом вкриваються пшеницею, житом та соняхами, розкинулось село Шарин. Тут, серед вихору вітру, що несе аромати трави й меду, живуть дві сестри — Чорненко Катерина Петрівна та Майданюк Наталія Петрівна. Їхні руки, загартовані роками й любов'ю до рідної землі, творять дива з ниток і полотна. В самобутньому стилі, де кожен стібок узору — то спогад про предків, вони вишивають рушники народною вишивкою, оживляючи на білому лляному тлі барви українських мотивів.
На полотні, мов на чистім полі, розцвіли квіти в червонім, рожевім, зеленім — створені їхніми руками. Червоний — символ сили й пристрасті, що не згасає в жилах Українського Народу. Чорний — таємниця ночі, глибина душі, що ховає в собі мудрість століть. Ці вишивки — справжній гімн українській природі, де домінують соковиті маки в червоно-рожевих відтінках та вирізняються краплі сонячного заходу на зеленому листі. Поруч — волошки й дельфініуми в глибокому синьому, що додають узору небесної свіжості, а стебла й листя в смарагдових тонах переплітаються в пишні вінки. Кожна квітка — то символ: мак нагадує про вічну пам'ять і жіночу красу, волошки — про скромність і вірність, а ромбоподібні мотиви, що ховаються в геометрії листя, — про родючість і коло життя.
Вишивка Черкащини — це мотиви в узорах, що бережуть і примножують силу рідного краю. Тут, у Шарині, де пагорби шепочуть про козацькі звитяги, як і по всій Україні, традиція вишивки сягає корінням у давні часи, коли жінки, вкладали в нитки молитви за щастя й мир. Катерина Петрівна та Наталія Петрівна — не просто майстрині, а берегині цієї спадщини. Їх витвори не просто прикраси, а обереги, що захищають дім від біди й наповнюють його теплом. Сестри виводять узори хрестиком і гладдю, годинами сидячи за п'яльцями, під співи птахів за вікном, і в кожному шві вкладають частинку своєї душі, частинку рідного села Шарин — села, де земля щедра, як мати.
Катерина Петрівна, з її допитливими очима, що бачать у кожній квітці історію своїх предків, любить виводити складні геометричні мотиви, де кожен кут — то поворот долі. Наталія Петрівна, з теплою усмішкою додає в узори ніжність квітучих маків. У часи, коли світ мчить уперед, а традиції тьмяніють, як старовинне дзеркало, робота сестер — то маяк. Їхні рушники стають містком між минулим і сьогоденням, нагадуючи: українська вишивка — то не лише краса, а й сила, що тримає націю в єдності. У світі, де все швидкоплинне, їхні рушники — вічні, як Дніпро, що несе свої води до Чорного моря.
Нехай ці квіти на полотні нагадують: в кожному узорі — частинка безсмертя, а в руках таких майстринь — майбутнє традицій. Шарин цвіте, Черкащина живе — дякуючи вам, майстрам, що бережуть та примножують традиції Українського Народу.
За матеріалами Олени ВІХРЕНКО
