Ладижинська сільська територіальна громада
Уманського району Черкаської області
Логотип Diia Герб України
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Фурманка. Моє рідне село, для мене ти єдине...

Дата: 03.01.2023 11:24
Кількість переглядів: 468

 

   Фото без описуМинуле і сьогодення села Фурманка

  

                                                      Вступ

                                                                        Не знаєш свого минулого

                                                                        Не побудуєш майбутнього…

 

Ці  слова  є  істиною, тому  що насправді  не  знаючи  багатовікову  історію  свого  рідного  краю  ми не  зможемо  побудувати  світле  наше  майбутнє, це  є  для  нас  шансом   навчитися  на  помилках  наших  пращурів, відкрити  невідані  сторінки, зацікавити  цим  підростаюче  покоління. Тому  зацікавленість   вивченням  народних  ремесел рідного села не є  випадковим. 

Дивною  здатністю  наділена  людина – пам'ятати  минуле. З  часом  до  пам'яті  однієї  людини  додається  пам'ять  другої, третьої, мов  краплина  до  краплини. Ці  краплини  зливаються в  струмки, річечки, ріки – творять  історію. Культурній  людині  цікаво  і  корисно  знати  історію  інших  великих  держав, а  найцікавіше  і  найпотрібніше – історію  своєї  Батьківщини.

  Вивчаючи історичну літературу помітно тенденцію занепаду українського села. Адже життя майже кожної людини зародилося у такому селі, для них воно єдина точка на карті світу, до якої з особливим трепетом в душі повертаєшся із близьких та далеких доріг.  Тут все рідне і близьке – кожна стежина, ставок і верба, берізка і ясенок.

Зникають  традиції, затихає  навіть  у  селах  народна  пісня. Прагнення  кожного  народу  до  відродження, збереження  національних  цінностей, перетворення  їх  для  підростаючого  покоління  не  просто  в  об'єкт  знання  і  розуміння, а й  в основу  їх  світогляду  та  переконань.

 

                1.Моє село – маленька Батьківщина.

       В книгарнях продаються чудові крупно-масштабні карти областей України. Виграє серед них багатством барв і наша благословенна Черкащина. Синіє знайомий контур Кременчуцького водосховища, автомагістралі, залізниці. Позначені долини, підняття, навіть пам’ятники. З’явилися нарешті назви малих сіл, хуторів, яких ніколи не було на  картах. Були, і дякувати Богу, залишаються вони на рідній землі. Закинуті в безмежжя спустілих осінніх полів, серед вкритих позолотою перелісків. Туляться до тих ставкових плес, вузенькі вулиці, біліють  хати і вода в криницях така ж студена, як колись у кращу пору.

Добре, коли село велике, багатолюдне, гомінке, де щодень події і  новини. А крім них ще є в наших краях чимало невеличких, таких, як наприклад Фурманка, що розміщене в північно-західній частині Уманського району на відстані 20 км. від м. Умань. Немає тут просторих сучасних шкіл, шикарних клубів чи «офісів». Є тільки мальовничі  прекрасні краєвиди і та особлива неповторність українського села.

У цього села є характерна особливість: навіть сльотавої осінньої днини воно не видається сірим,  похмурим, занедбаним. Білі хати, широкі вулиці, садки, де красуються кущі калини в червоному намисті,   чисте плесо ставу з плакучими вербами.

 

 

           2. Історія виникнення села. Село у вирі історичних подій

З давньої історії Фурманки певних відомостей немає. Однак відомо, що село було засноване у 1800 році  в  часи  заселення  півдня  України.

За легендою село засноване панським фурманом. Одного зимового  вечора пан повертався до свого маєтку. Фурман щоразу підганяв коней, бо мороз надвечір кріпнув добряче. Проїжджаючи повз ліс, коні раптом почали фиркати, зачувши сіроманців. В ті часи вони часто прибігали нашими краями. Фурман чимдуж погнав коней, та важка панська карета не давала змоги швидше їхати. Тоді фурман скинув свій кожух, який пройнявся запахом коней біля яких він щодня порався, і кинув його на дорогу вовкам на поталу. Поки вони терзали кожух фурмана, карета змогла доїхати ближче  до села, куди вовки наближуватися не наважувалися. Фурман потім захворів, змерзнувши на морозі, але було врятовано життя і його і пана.  Фурман на той час був закоханий в одну вродливу дівчину. Однак одружитися з нею не міг бо був бідний.  Панові було жаль бідного фурмана. Тоді,  завдячуючи фурманові життям, пан пожалував йому добрий шмат землі поблизу річки, щоб він зміг влаштувати своє життя. Як відомо, поблизу рік землі цінувалися найбільше. Згодом, минули роки, і з одного поселення виросло невеличке село. В честь фурмана засноване село отримало назву «Фурманка».  

 Так перші  поселенці села Фурманка зупинилися  біля  безіменної  притоки  річки  Ятрань  в  п’яти  кілометрах  на  північ  від  села  Ладижинка  і  двадцяти  кілометрів  на  південь  від  міста  Умань.

Уродженці села були свідками багатьох історичних подій, що розгорталися у той час на терені Уманщини.

Село Фурманка, як і більшість сіл Уманщини належало польському графові Потоцькому. У 1809 році село із двома сусідніми селищами Потоцький продає іншому польському пану – Людвігу Сокальському. Згодом Фурманка перейшла у володіння Мощенських. У 1824 році село Фурманка, як придане дочки Михайла Мощенського потрапляє у власність Флоріана Опочинського, по смерті якого новим власником села став його син Михайло.

У першій половині XIX ст. у селі була побудована дерев'яна це­рква, оскільки попередня згоріла в 1844 році. Освячена вона була у 1854 році. Дзвіниця залишилась від старої церкви, іконостас куп­лений з старої церкви в містечку Івангороді. Церква володіла 39 дес. землі й відносилась до шостого розряду.

На початку XX ст. у Фурманці було 235 дворів, в яких прожи­вало 1314 селянн (681 чоловік і 633 жінки). Землі числилось 1542 дес, з яких: 209 належало поміщику, 51 - церкві, 1282 дес. селя­нам. У селі була церква, церковно-приходська школа, один водя­ний і чотири вітряних млини.

Основна маса селян займалась землеробством, але нестатки, злидні, поміщицька неволя гнали селян на заробітки до Херсон­ської губернії.

Початок ХХ століття для жителів села Фурманки, як і всієї України, приніс із собою цілу низку подій, які  на багато років вперед визначили їх долю. Революція 1905-1907 років, перша світова війна, лютнева та жовтнева революції, трагедія голодомору, друга світова війна втягнули сільських трудівників у стрімкий вир подій, зробили їх учасниками доленосних подій.     

   Після  Великої  Жовтневої  соціалістичної  революції  1917  року  влада  перейшла  в  руки  селян.  В  селі  було  обрано  сільську  Раду.  В  1920  році  організовано  комітет  незаможних  селян  головою  якого  був  обраний  Панченко  Трохим.   В 1928 році новий голова комнезаму Ковальчук та перший комсомолець на селі Пустовий Панас  організували перший колгосп ім. Т.Г.Шевченка, в який ввійшло 13 господарств. Головою колгоспу обрали Юрійчука  Івана  Никоновича. В 1929 році було створено ще два колгоспи: «Нове життя» та «Перемога». Слід сказати, що у колгоспи селяни йшли неохоче. У них забирали худобу, сільськогосподарський інвентар, зерно для посіву уже відібраних до колгоспу  селянських  земель ( а селянам залишили маленькі наділи). Обезземелені селяни, будучи малограмотними, мало хто шукав вихід із такого становища. Хто відмовлявся йти на роботу в колгосп, тих карали – садовили у «холодну», били, не допускали до своєї землі.     

Навчання  дітей  проводилось  у  простій  селянській  хаті, в  якій  стояли  парти. За  кожною  партою  сиділо  по  7-8  чоловік.

Жахлива трагедія голодомору 1932-1933 років не обминула і Фурманку.  Страшною віхою пройшов він по селу. Організовані бригади з активістів кожен день відвідували будинки селян, забирали все: зерно, одяг, ремісничі вироби, худобу, харчі. Вимучені селяни пухли від голоду. За рішенням комнезаму, виділялися підводи для померлих. Їх штабелями грузили на підводи, вивозили за село та скидали в одну яму по кілька десятків. Так за роки голодомору з 1930 по1933рр. в селі померло за неповними даними близько 896 чоловік. Вимирали цілі сім’ї, родини. Були випадки людоїдства. Уже вкінці  1933 року в селі було організовано їдальню для сиріт та тих, хто ходив у колгосп  на роботу. Їм раз у день давали юшку. Тому селяни були змушені іти до колгоспу.  Таким чином до 1934 року всі селяни стали колгоспниками.

Не встигли жителі села оговтатись від подій голодомору, як на село обрушилась нова біда. Наближався 1937-й рік, рік масових репресій і безмежної сваволі сталінських партапаратчиків. У «Списку осіб, реабілітованих по Уманському району», що зберігається в Уманському краєзнавчому музеї, значиться 11 жителів села безвинно репресованих у 1937-1938 роках. Це колгоспники К.Д. Ковальчук, Т.П. Панченко, А.Г. Садлов, О.Г. Соболевський, К.В. Фещенко, Г.Є. Чубко, Ф. С. Юримчук, швець-артілі – Г.П. Панченко, та секретар сільської ради – А.С. Руденко.

У 1938 році серед мальовничої природи, в пахощах лип та беріз сталася радісна подія – фурманській дітворі відкрила свої двері чотирирічна школа. Будував школу Троц Іван Семенович. Це була справді радісна подія, адже в селі майже 45% населення було неписьменним.

                          Фото без опису

                                                             Школа

Але не довгою була радість жителів села. 1941 року мирну працю людей  перервав  напад німецько-фашистських загарбників. Разом із усім народом з гітлерівцями боролися і 209 громадян села Фурманки. Життя в селі знову стало складним. Шастали поліцаї.  Колгоспне майно і техніку було знищено німцями. У людей забирали худобу для німецької армії. Молодих хлопців та дівчат забирали на роботу до Німеччини. Через село проходили загони Ковпака. Бідні селяни допомагали чим могли: хто одягом, хто прихованими від німців харчами. Поліцаї доносили німцям, хто з селян допомагав радянським солдатам, і тих селян розстрілювали. Війна 1941 року внесла свої корективи в навчання дітей. Школа працювала не постійно, а у важкі воєнні часи навіть слугувала конюшнею.  Від рук фашистських катів під час війни загалом з фурманчан загинуло 109 чоловік, 17 не повернулося з Німеччини, 11 пропало безвісті.

По закінченню війни школа почала працювати у нормальному режимі життя в селі почало налагоджуватися. У центрі села височить обеліск Слави, який нагадує живим про подвиг загиблих захисників Батьківщини.

Важким тягарем на плечі жителів села лягли наслідки війни… Знову відбудова, знову податки, знову голод… Усе, що було здано селянами до колгоспу, і те, що  вони уже змогли придбати:сільськогосподарська техніка, інвентар, худоба, насіння, харчі – усе німці забрали, знищили. Мало того, що не було чим починати знову обробляти поля, та ще й не було кому. Багато солдатів не повернулися з війни. А серед тих, хто повернувся біли ще й інваліди. Розпач, горе, біль і сльози гнобили знесилених, зневірених людей. Та потрібно було дбати про дітей, про їх майбутнє. З останніх сил,з останніми надіями і вірою в щасливе майбуття  фурманчани знову почали відбудовувати село. 73 поранених, скалічених, але живих, повернулись святкувати Велику Перемогу 9-го травня 1945р. разом з односельцями серед них інваліди ВВВ: Семчук Іван Пилипович, Щербенко Антон Лаврович, Вовчок Олекса Петрович, Всі вони віддали свою молодість, здоров’я, за волю і мир рідної країни. А повернувшись, почали відбудову понівеченого війною рідного села. Поряд із ними працювали на відбудові і 11 вдів загиблих воїнів. Коли вже вести мову про шанованих жителів нашого села, слід згадати про Шелеста Мар’яна К.,  який у післявоєнний 45р. скерував народ на відбудову села  і рідного колгоспу ім. «Горького», його справу продовжив Пустовий Афанась К. з 47 по 49 роки. Продовжували важку працю керівника господарства з 1949 по 1962 роки, Ковальчук Пилип Герасимович; з 1962по 1964р. Кравчук Леонід Ю.; з1964 по 1969р. Підгірний Платон Ф., а з 1969 по 1998 Пустовий Василь М.. Піднімали не лише колгоспне господарство.

                      Фото без опису

 

В  1968   році  розпочато  будівництво  нового  будинку  культури  на  350  місць.  Закінчено  будівництво  шосейної  дороги. Замість  старих, низеньких  хат  селяни  будують  добротні, світлі  будинки. 

У  80-х  роках  збудовано  нове  приміщення  сільської  ради, в  центрі  села  відкрито  Обеліск  Слави.  Відбудували сільську школу. Зведено  новий  фельдшерсько-акушерський  пункт, магазин, дитячий  садок.                                                                                                                                         

Розбудовували сільськогосподарський двір: комплекси корівники, свинарники,  кормоцех, млин,  побудували водонапірну башту і провели водопровід по селу, тракторний гараж закуповували сільськогосподарську техніку, будували на дорогах кам’яне  покриття.

 

Фото без опису

 

Фото без опису

 

 

Фото без опису

 

 З 70 по 98 рр. з малим переривом, з 1974 по1985 рр., сільське господарство очолював Пустовий Василь Михайлович. Колгосп перейменували у «Прапор комунізму».  Соціальне і економічне становище села стрімко пішло в гору. Господарство почало нарощувати темпи виробництва зернових, овочевих культур, м'ясо-молочної продукції. Таким чином з’явилися вільні кошти, це дало змогу будувати, купувати, відновлювати. Нарощувалося поголів’я худоби, тому побудували 11 нових корівників та свинарники. Збільшувалось виробництво зернових тому побудували тік, комору, придбали зерно очисну техніку. Збільшилась потреба у сільськогосподарській техніці.

Фото без опису

 

Придбали 21 трактор, 15 автомобілів  - збудували авто гараж, заправку, будівельну майстерню,  електроцех, колгоспну їдальню, склади цементний, газобалонний, склад для  міндобрив, колгоспну контору.                                                                     

Для молодих спеціалістів села  збудували 18 жилих будинків, а для пристарілих людей – будинок пристарілих, для школи побудували їдальню. Школа була осередком життя на селі. За своє існування вона випустила 1092 учня. Випускники дев’ятирічки продовжували своє навчання в школах сусідніх сіл, технікумах, училищах,інститутах.

Серед випускників школи такі відомі люди, як: генерал-майор медичної служби – Фіщенко Микола Фоктійович; генерал-майор митної служби м.Тернопіль – Лісовенко Микола Васильович; радник міністра вугільної промисловості – Фіщенко Сергій Павлович; полковник, заступник начальника Харківського інституту військової авіації – Куцовол Віктор Іванович.

 

                      Фото без опису    

                                           Будинки для молодих сімей                             

                          Фото без опису       

                                              Будинок пристарілих

                Фото без опису

                                                   Шкільна  їдальня

 

 У шану  загиблим воїнам у Другій світовій війні побудували обеліск Слави, який нагадує живим про подвиг загиблих захисників Батьківщини.

         Фото без опису

              Фото без описуФото без опису

                                            (ветерани ВВв )

В 1968 році було розпочато будівництво нового Будинку культури на 360 місць. Закінчено будівництво шосейної дороги.         

 Не минулось участі наших односельців і події інтернаціональних війн. Ковальчук Іван Панасович виконував свій солдатський обов’язок у Венгрії, а Комишний Олексій Петрович та Щербенко Іван Петрович у Афганістані. Та і в мирний від воєн час наші односельці виконували громадський обов’язок по захисту населення від чорної радіаційної смерті: Петрушевський Сергій Йосипович та Воєділов Михайло Іванович приймали участь у ліквідації на Чорнобильській АЕС.

 З 1975по 84р. колгосп села Фурманка було об’єднане в єдине господарство із селами Ропотуха і Шарино і колгосп  носив  ім’я Горького. Об’єднано було і сільські ради.  А з 1984  с. Фурманка знову зажило своїм власним життям, колгоспну справу знову продовжив Пустовий В.М., а головою села було  обрано Ковальчука Станіслава М. – очолював громаду села до 1998 р. Під його керівництвом побудували приміщення сільської ради, присвоювали нові назви вулицям села та номери будинкам. 

                  Фото без опису

                                                      Фурманська  сільська рада

 

У 1994 році пройшло розпаювання колгоспних земель та майна. З 1998 по 2003 рр. колгосп завмер, а точніше почалося руйнування успішного господарства. Керували ним різні випадкові «господарі», які довели господарство до повного занепаду. У 2003 році сільський голова Ковальчук Галина Василівна  знайшла рятівний вихід для сільського господарства,  для всіх жителів села.  Їй вдалося привернути увагу земле орендарів приватного сільськогосподарського підприємства РАЙЗ-АГРО (згодом перейменованого у РАЙЗ-МАКСИМКО),  які й заключили договори оренди земельних часток – паїв з їх власниками. Люди отримали робочі місця, отримали орендну плату, отримали надію на покращання  життя. І їх надії здійснилися.

 

3. Зародження та розвиток культурного життя

До революції 1905 року в с. Фурманка була церковно-приходська школа,яка розміщувалася у простій хатині. В школі було 3 класи, навчалось 55 учнів. Навчав їх учитель Дунаєвський. А перший урок завжди проводив священнослужитель, який навчав дітей закону Божого. Хто хотів і мав можливості продовжувати навчання, а це могли лише діти заможних селян, ходили в с. Ладижинку. Після  Жовтневої революції  в 1938 році у селі побудували нову 7 річну  школу, і у ній уже працювало 15 вчителів,  навчалося 210 дітей. Працювали гуртки з різних предметів. Був у селі і клуб, який теж облаштували у сільській хатині. Керівником був Кривоніс  Михайло Васильович.  Люди приходили вечорами до клубу, хто хотів  - навчалися грати на музичних інструментах (була балалайка, бубон,  гармошка). Ставили концерти , привозили кіноплівки і демонстрували кіно. у 70 роках  колгосп придбав для клубу духові інструменти. Запрацювали  музичний гурток та хоровий.  Була і бібліотека, яку називали хата-читальня . Книг спочатку було не багато, тому , коли люди сходились до бібліотеки, хтось один читав, а всі слухали. Працював і медичний пункт, поштове відділення, і магазини. Спочатку це була авто лавка, поки не збудували  приміщення для магазину.  

 

4. Шановані люди села

Панченко Іван Федорович.

Народився 28.07.1927 року. Працював механізатором Фурманського колгоспу «Прапор комунізму». За високі трудові досягнення має нагороди: «Орден Трудового Красного Знамени», «Орден Ленина», ювілейну медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні», «Ветеран праці», медаль «Захисник Вітчизни», значок «Знатний механізатор України» та «Победитель социалистического соревнования».

Фіщенко Сергій Пилипович.  

Народився 09.05.1931 року. Працював на шахтах Донбасу заступником начальника дільниці, головним інженером та директором шахти. Кандидат технічних наук, автор 52опублікованих праць та 4 винаходів у галузі гірничих технологій. з 1978 р. – перший заступник завідуючого відділом паливно-енергетичного комплексу. У 1996 р. вийшов на заслужену пенсію державного службовця. Отримав посаду радника міністра вугільної промисловості, також працює старшим науковим працівником Гірничої академії України. Лауреат Державної премії СРСР, та ВЦРПС, нагороджений орденом «Трудового Червоного Прапора», «Знаком Пошани», знаком «Шахтарська слава» 1,2,3 ступенів. Має медалі «За доблесну працю» та «Ветеран праці».

Лісовенко Федора Федорівна.

Народилася 22.09.1923 року. Працювала свинаркою Фурманського колгоспу «Прапор комунізму». За високі трудові та виробничі показники має нагороди: «Орден Леніна», «Орден Трудового Червоного прапора», орден «Знак пошани», медаль «100 річчя В.І.Леніна», медаль «За доблесний труд» та медаль «Ветеран праці».            

 

          5. Народні  промисли  та умільці  села

   Щедра  наша  земля  на  талановитих  людей, які  обдаровані  дивовижним  відчуттям  краси,  умінням  бачити  в  звичайних  речах  щось  особливе і  чарівне.

Кожне село по своїй природі є неповторним, та має свої чудеса. Фурманці також є чим гордитися. Одним із чудес є його люди, після знайомства  з якими переконуєшся, що не перевелися в нашому краї чудові майстри та майстрині.

Туму одним із завдань пошукової експедиції у селі було знайомство з народними промислами та умільцями рідного  краю. Безмежною є фантазія людини-творця. Свої твори митці виконують на різноманітних матеріалах: тканині, камені, дереві, металі, картоні тощо.

      З  давніх-давен наш край славився вишивкою. Це є один з найбільш поширених видів декоративного мистецтва України, що здавна славиться високими художніми якостями і мистецькою своєрідністю. Не винятком є і село Фурманка де невмирущим творінням талановитих рук вишивальниць виникають надзвичайно різноманітні вишивки.

     От і вирішили я побачити на власні очі невичерпну красу української вишивки. З цією метою завітала до привітних осель майстринь-вишивальниць – Боженко Лідії Петрівни, Дівонько Тамари Миколаївни, Вовчок Валентини Іванівни, Боженко Віри Миколаївни та Семчук Євдокії Марківни.

Кожна майстриня вразила нас неповторністю своїх шедеврів. Наприклад, вишиті вироби Боженко Віри Миколаївни відрізнялись неповторною різноманітністю. Серед них вишиті наволочки, серветки, сорочки і навіть вишиті слова заповіту Т.Г. Шевченка, який був знавцем і цінителем української вишивки.                       

               

Фото без опису

                   Фото  1.  Майстер  вишивки  Боженко  Віра  Миколаївна

            Фото без опису                                                                                        

                                Фото  2. В  гостях  у   Віри  Миколаївни

            Фото без опису

                                    Фото  3.   З  бабусиної  скрині

 

Боженко Лідія Петрівна більшу увагу звернула на оздоблення подушок. Їх у хазяйки-майстрині ціла колекція, від найбільших до маленьких. На них ніби живі, червоні квіти маку, запашні лілії, блакитні дзвоники, та рожеві троянди. Господиня  повідала  нам про  те, що кожен вишитий мотив щось символізує. Голуби на полотні, що дивляться в очі один одному - взаєморозуміння і повагу, ромби - родючість, восьмикутна зірка -  знак сонця, виноград - радість і красу творення родини, калина - кров та безсмертя,  жіночу красу,  дуб - чоловічу силу та енергію, ніжний і тендіт­ний мак захищав від зла, ніс у собі пам'ять роду, символізував пам'ять про загиблих, квітка лілії - цноту та чистоту.

У  своїй  вишивці  вона часто використовує такі мотиви, як виноград, хміль, дубове листя, барвінок. Так, мотив барвінку  є  символом  немеркнучого  життя,  а  яблучне  коло – кохання.

 

           Фото без опису

 

                      Фото  4 . Квітчасті подушки Боженко Лідії  Петрівни

    Все життя мережать голкою та ниткою розмаїті візерунки на полотні Дівонько Тамара Миколаївна та Вовчок Валентина Іванівна, на вишиванках яких найбільше трапляється калина – символ нашого українського народу. Важкими гронами в’ється виноград на їх рушниках, серветках та скатерках, як символ міцної сім'ї.

Я поцікавилась  значенням  інших  рослин, зображення  яких  не  раз  відображались  на  роботах  майстринь, і  були  вражені  від  почутого. «Листя дуба крислатого ви­ражає  міць і могутність, парубоцьку красу. А дівоча врода - червона калина. А коли єднаються дуб з калиною - то вже в парі сила й краса. Виноград, перевитий дубовим листям, характерний для парубоцької сорочки. Налиті сонцем грона винограду - про­вісники щастя. Птаха в щедрих гронах винограду береже не просто ягоду, а рід. І мак - символ пам'яті роду. Його  невмирущості  та  плідності  незліченної».

"Рожевим крином процвіти! "- звертався, як до живої, до землі благодатної Тарас Шевченко. Друге найменування крину – лілея, донька води, її принадна прикмета. Де лілія-криниця, там водиця-живиця. Животворяще джерело. Життєдайний символ - лілея.

Не менш оспівана й червона ружа. Квітка дівочої вроди і цноти, надії і кохання. Коли ж до весілля йдеться, то до кого ж і звертатися молодій, як не до рідної матері. А народнопісенний образ матері - то сивенька зозуля, що всі сади облітала.

        Фото без опису

          Фото  5.  Чудодійні  обереги  Дівонько  Тамари  Миколаївни

 

Семчук Євдокія Марківна все своє життя працювала, то на фермі дояркою, то в полі і лише зимовими вечорами знаходила час для свого улюбленого заняття. У свої вишиванки вона вкладає всю фантазію та вміння. Серед усіх її робіт особливу увагу привертають рушники та наволочки.

Привітна  господиня  розказала    про  символіку  українського  рушника. Рушник – це символ єдності сім'ї, символ любові до рідної землі, до мами, символ працелюбності нашого народу. Український рушник оздоблений калиною, мальвами, колоссям, птахами. Скільки він промовляє серцю кожного з нас! Семчук Євдокія Марківна розповідає, що від сивої давнини і дотепер, у радості і у горі рушник – невід'ємна частини нашого побуту. Хліб і сіль на вишиваному рушнику – одвічні людські символи, висока ознака гостинності нашого народу. Ними накривали хліб на столі, зустрічали родичів і гостей, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка, коханого.

На рушнику для подорожанина вишивали різноколірні смужки, і кожна мала своє значення: червона - на щастя, зеле­на - зустріч з хорошими людьми, коричнева - дорогу з чистим небом, синя та жовта - на здоров'я та долю. Для маленьких дівчаток вишивали рушники - росянички з зображенням квіток яблуні та незабудок, для хлопчиків – рушники - грайлики - чор­нобривців, волошок та барвінку, а між ними листя - дуба, лю­бистку та хмелю.

 Рушники з пташкою-зозулею - над  весільним столом. Де любов, вони звеселяють душі, оберігають лад і кохання, родину. Так само заворожує на подружню вірність рушник весільний з півнями. Пов'язують його символіку з образом богині Лади, котра уособлює жіноче начало світу, а конкретніше - небесну гармонію...

                      Фото без опису

                                 Фото 6. Вишитий  іконостас

            Фото без опису

                   Фото  7.   А  на  тім  рушникові . . . .                                                                                                       

 

Роботи  Петрушевського Йосипа Євгеновича славляться не тільки в рідному та сусідніх селах, адже він єдиний в селі так майстерно працює з деревиною. Побувавши в його привітній оселі ми помітили, що Йосип Євгенович дуже працьовита людина, бо все в нього до ладу. Сам посадив садок біля хати. Займається бджолярством, висаджує квіти на клумбах.

Із розмови з Йосипом Семеновичем ми дізналися, що народився він  15 лютого 1932 року в селі Фурманка. Із дитинства проявляв інтерес до обробки дерева тому професійну освіту пішов здобувати до Черкаської обласної школи майстрів будівельників. Із своєю дружиною Євгенією виховали сина і доньку. Мають чотирьох онуків.

Йосип Євгенович прищепив любов до роботи з деревом та передав своє вміння синові Сергію. Слід  відзначити  таку  рису  майстра, як  естетичне  почуття, прагнення обов'язково  прикрасити   речі, що  ним  виготовляються. Разом із своїм сином він прикрасив виробами із дерева не одну оселю у Фурманці та сусідніх селах.  Виготовляють вони все – вікна, двері, столи, стільці майстерно оздоблюють ззовні криниці, та ще багато всіляких потрібних у оселі речей.

Роботи Йосипа Євгеновича займали почесні місця на виставках, як і у рідному селі так і в Умані та Черкасах.

Фото без опису

                

Фото  8.  Петрушевський  Й. Є. біля шахматного столика, який він виготовив власноруч

        

  Майстром живопису у селі є Боженко Валентин Миколайович.  Розповів Валентин Миколайович про себе небагато, але із цих слів можна зробити, яке життя він прожив. Народився у 1937 році у Краснодарському краї на Кубані. Перед початком війни його сім’я переїздить до Фурманки на постійне проживання. Початкову школу  закінчив у                      с. Фурманка, а далі ходив до школи у селі Текуча. Вищу освіту здобув в університеті народної творчості ім. Крупської в Москві. Вже одружений переїхав до Донецька, де працював вахтером. Але кліматичні умови були несприятливими для здоров’я родини і вони повертаються назад до Фурманки. Валентин Миколайович і Лідія Михайлівна за роки подружнього життя народили і виховали двох доньок. Старша із них перейняла від батьків любов до малювання.

 

                         Фото без опису

 

Фото 9. Знайомство з роботами Боженка Валентина Миколайовича

     Фото без опису

 

       Фото 10. Пейзажі  й  натюрморти  талановитого майстра

 

Художні твори Валентина Миколайовича привертають увагу чарівними барвами, споглядаючи їх стаєш ніби частинкою природи, починаєш сприймати її неповторне розмаїття. І оселя Боженків відрізняється від інших тим, що в кожній кімнаті на стінах можна побачити картини,  створені господарем дому. Це і власні витвори мистецтва і репродукції  картин відомих художників. На них зображено неповторну природу українського села в різні пори року, яскраві квіти, ніби щойно зібрані в букет, царівну лебідь на блакитному плесі води, і навіть портрети рідних  та близьких людей.  

6. Роки незалежності

В 1999 р  люди довірили долю села Ковтуненку Андрію А. Потім Куцоволу  Віктору І. з 2000 по 2002р . Їх наступником у 2002 р стала дружина колишнього голови Ковальчук Галина Василівна. У сільську раду  придбали комп’ютер.   З 2006 по 2010 сільську раду очолював Сергієнко Леонід М.  У селі громада створила газовий кооператив і по селу провели газ за власні кошти селя, кошти орендаря паїв РАЙЗ-МАКСИМКО,  за сприяння Фурманської сільської ради та Уманської Райдержадміністрації . У 2010 році односельці владу на селі знову довірили Ковальчук Галині Василівні, яка перебувала на посаді  до 2019 року. До  речі, 1988 року, коли вона працювала бригадиром городньої бригади, громада села і правління колгоспу за високі досягнення у овочівництві,  відряджали її делегатом 4-го  Всесоюзного з’їзду колгоспників до столиці  СРСР – Москви.

Так завдяки наполегливості Ковальчук Г.В.  у 2010 році підприємством Умань-автодор відремонтовано в’їздну дорогу  від автомагістралі до села(колишню бруківку вкрили асфальтним покриттям).   

     За кошти сільського бюджету встановлено новий сучасний бетонний паркан  та залізні ворота навколо сільського кладовища, встановлено  нову Стеллу  навколо якої вимощено площадку тротуарною плитко.

    Протягом  2016-2018 років по селу відремонтовано дороги по всіх вулицях – всі заасфальтовано! В центрі села на розі вулиць Горького-Миру встановлено новий сучасний паркан.

    Проведено капітальний ремонт сільського ФПу  (в приміщенні та зовні). Підведено водопровід та облаштовано санвузол в середині приміщення. Придбано нові меблі, оргтехніку та підключено ФП до мережі інтертнету. Вікна та двері замінено на нові металопластикові. Замінено підлогу з дерев’яної на утеплену з лінолеумовим покриттям. Для обігріву приміщення встановлено новий котел. Вимощено тротуарною плиткою прилеглу територію біля ФПу. Встановлено новий паркан та ворота.

     Проведено капітальний ремонт сільського Будинку культури.  Всі вікна і двері замінено на нові металопластикові. Відремонтовано перекриття даху. Оновлено фасад приміщення. Придбано нові меблі, сценічні костюми, музичне обладнання, нові крісла в актовий зал, нові сценічні куліси, оргтехніку для Будинку культури та бібліотеки. Будинок культури  та бібліотеку під’єднано до мережі інтернету. Поновлено асфальтне покриття навколо прилеглої території. Встановлено лавки та обладнано відпочинкову зону. Для освітлення території у нічний час встановлено ліхтарі нічного освітлення.

      Проведено капітальний ремонт Обеліску Слави. Монументальні плити облицьовано кахельною плиткою. Сходи і площадку вимощено тротуарною плиткою. Встановлено ліхтарі нічного освітлення . Територію Обеліску обведено парканом.

     Проведено реконструкцію ДНЗ(дошкільного навчального закладу). Приміщення їдальні реконструйовано  під приміщення ДНЗ. Проведено перекриття даху, облицювання стін  зовні та всередині приміщення новим сучасним матеріалом. Вікна та двері замінено на нові металопластикові. Облаштовано санвузол в середині приміщення. Придбано нові меблі та ігрове обладнання, кухонне начиння. Для обігріву приміщення встановлено новий котел. Придбано нову оргтехніку та під’єднано до інтернет мережі. Замінено підлогу з дерев’яної на утеплену з лінолеумовим покриттям. Прилеглу території покрито новим асфальтним покриття та обведено новим  сучасним парканом.

    Проведено капітальний ремонт приміщення сільської ради. Нове перекриття даху, облицювання стін фасаду приміщення  та в середині новим сучасним матеріалом. Замінено підлогу з дерев’яної на утеплену з лінолеумовим покриттям. Придбано нові офісні меблі. Обладнано санвузол в середині приміщення. Для обігріву приміщення встановлено новий котел.

    Народний депутат Антон Яценко встановив  в селі 2 нових зупинки.

За вимогою депутатів та сільського голови  для жителів села покращено умови  перевезення пасажирів до районного центру м. Умань. Здійснювали перевезення пасажирів  громадським приміським автобусом 2перевізники

   До 2019 року у селі  функціонувала сільська рада, яку очолювала Ковальчук Галина Василівна. До складу сільської ради входило 12 депутатів.

Фото без опису

 

 

Будинок культури з директором Ковальчук Миколою Станіславовичем, бібліотека з завідуючою Петрушевською  Інною  Володимирівною,  ФАП із завідуючою Шуляк Жанною Олексіївною, поштове відділення з начальником Андрущак Наталією Володимирівною. Працюює у селі   торгівельний заклади -  універсальний магазин приватного підприємця Зозулі Оксани. У селі налічується 290 дворів з них 174 заселені, решта – слугують як дачі або пустуючі.  Сільськогосподарські землі(людські паї) орендують ТОВ «Поділля Агропродукт», ТОВ «Ліга», ФГ «Хорста», ПП «Пульс природи».  Багато громадян (65) почали обробляти землі  (паї) одноосібно.

    На   протязі  2016-2018 років село відновилося майже повністю. Всі дороги по всіх вулицях асфальтовано , а де попередньо був асфальт в поганому стані  - поновлено асфальтне покриття . Повністю відремонтовано сільський Будинок культури, приміщення сільського у ФПу, сільської ради, дошкільної установи. Проведено ремонт Обеліска Слави, ритуальної стіни на сільському кладовищі, Встановлено в’їзний знак перед  в’їздом в село. Побудовано новий паркан в центрі села на розі вулиць Горького- Миру. Біля сБк оформлено куточок відпочинку.  Село газифіковане . Має мережу швидкісного Інтернету. По селу по всіх вулицях  ведеться водопровід.

    Одним слово  - село розцвіло, як ніколи за всі часи існування!

 

   

Фото без опису

                                        

 

Фото без опису

         Будинок культури

Фото без опису

                                                  ФАП

Фото без опису

                                    Поштове відділення

Фото без опису

            Дошкільний заклад

 

Фото без опису

20180920_162139                

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Паркан на розі вулиць Миру-Горького, Центральна зупинка,

Фото без опису

Меморіальна стіна на сільському кладовищі

 

Фото без опису

                                Куточок відпочинку

 

Фото без опису

 

 

Фото без опису

 

 

 

    Не минули стороною наше село і події на сході України. На захист цілісності  рідної країни  стали жителі нашого села: Насальський Руслан  Леонідович,  Воєділо Іван Михайлович , Нижник  Юрій Сергійович, Бебка Василь Іванович, Комишний Анатолій Петрович, Гудима Олександр Григорович, Комишний Олександр Дмитрович, Михайловський Олексій Васильович, Іващенко Сергій Миколайович.

        

     

7.Сьогодення.

   У 2019 році  Фурманську сільську раду реорганізовано шляхом приєднання до Ладижинської сільської ради.  За рішенням депутатів Ладижинської сільської ради було створено старостинський округ із двох сіл: Фурманки та Ропотухи, з центров в с. Ропотуха куди старостою була призначена Стричук Алла Іванівна. В селі Фурманка залишилася діловод Семчук Галина Григорівна.

     Скоротилися посади і в сільському Будинку культури та залишилася лише посади бібліотекаря 0.5ставки та художнього керівника 0.5 ставки,  в одній особі  Петрушевської Інни Володимирівни.

      Також реорганізовано Фурманський ЗДО «Горобинка» шляхом приєднання до Ладижинського ЗДО «Зірочка».

                                            Висновки

Вуаллю часу і забуття оповите минуле села Фурманка, історія якого сповнена багатьох величних і трагічних подій, непоправних втрат і  життєвих надбань. В ній живуть яскраві особистості, що принесли славу і шану Фурманці своїми справами, сумлінною працею, мужністю  вчинків  або самобутністю творчості. У долю села вплетено їх долі.

         Усе береже народна пам'ять. Ніщо не загубилося, не щезло безслідно.

Хоча  б  та  ж  вишивка: й  тепер  що  вже  багата, розмаїта. А  чи  ж  до  кінця  пізнана? Не маю сумніву, що лише за донині збереженою символікою вишивки можна простежити за духовним розвитком тих, що стали слов'янами, від найдавніших часів.

Ми  повинні  свято  берегти  для  майбутніх  поколінь  все,  що  зроблено  нашими  предками  і  нами, їхніми  потомками, примножувати  все  добре  для  покращення  життя  майбутніх  поколінь  і  процвітання  нашого  краю. Тому, що  нинішня духовна культура, якою ми живемо, дихаємо, це результат усього попереднього розвитку. Вона увібрала й береже все визначальне, найсуттєвіше, що творилося від самісінької появи  людини на землі. ті чи ті поняття, які в основі, в фундаменті нинішньої духовної культури.

 

Фото без опису

 

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь